Смак заборони

А я не відповідала на цілком щирі вигуки навіть посмішкою. Поринала в якесь небуття. Це приголомшливе відчуття нереальності… Я начебто бігла цими холодними осінніми пляжами, крізь тужливі ранні сутінки дивилася на свою Імраю і скиглила від того, що adoreau тут нема, — аж поки зненацька не напоролася просто на нього.

І як зараз пам’ятаю себе: як заходжу до напівтемної кімнати після занять. Як безгучно причиняю за собою двері. Це приємне клацання… Він бачить мене, посміхається. Я теж посміхаюся. Ця мерзенна посмішка, яку вимучую щовечора у ванній, розглядаючи себе в дзеркалі. Мені начебто не до лиця посмішка. Але я вичавила цю гримасу, в якій божевільний романтик побачив щось і…

— Бачиш, це справжня, без жодного понту форма протесту. По-звірячому, правда? — я вказую пальцем на яскраво-рожевий шнурок, що перетинає моє чоло на давньослов’янський лад.

Він знизує плечима. Здивований погляд.

— Що ти таке кажеш? Дуже навіть непогано. А що про сльози хочеш сказати?

— Нічого. Мене просто за це хочуть розтерзати. Я ж не як усі, розумієш? — сльози стоять у моїх очах, але я тримаюся. Губи знову кривляться в брехливій усмішечці.

— Ах, навіть так? А по-моєму, ти зараз симпатичніша, ніж будь-коли, раніше.

— Правда?

— Ну, звичайно, — він знову посміхається. Я починаю розслаблюватися, щось лоскоче свідомість новою інтригою. І по нетривалій паузі його чіпкий погляд сканером, який так і роздягає, проходить по моєму тілі:

— Отож, ти та, хто…

— ?!

— Ні, просто сьогодні цілий ранок думав, хто б це міг бути, там, у їдальні. А це, виявляється, ти.

Я по-ідіотськи посміхалася, дивлячись на Михайла Сергійовича.

— У тебе дуже гарні ноги, — сказав він підкреслено серйозно, але з тінню необхідної посмішки. Я розгубилася. Кажуть компліменти. МЕНІ? ОТУТ? Я стурбовано глянула на свої темно-сині лосини та сіру майку, все жахливо брудне. Погляд його проникливих очей перемістився мені на обличчя:

— І взагалі, ти дуже гарна.

— Невже? — запитала я вже вголос. Без тіні сарказму, просто не знала, що відповісти. Мої товаришки по загону — прищуваті піонерки з пухкими білими стегнами влаштували мені справжній бойкот, інакше, аніж «прибацаною» й «чувирлом» не називали. І тут ось таке…

— І в тебе обличчя дуже незвичайне. Тобто, звичайне, просто, коли починаєш його розглядати, воно робиться незвичайним. І очі в тебе дуже гарні… Ти просто дуже гарна, — по-дружньому взяв мене за плечі, — ти розумієш, я говорю це суто з чоловічої точки зору.

— А дівчиська в палаті репетують, що в мене не ніс, а картоплина, — збрехала я невідомо навіщо.

Він відпустив мене й стало трохи легше.

— Це все дурниці, дрібниці, не в цьому річ, коли йдеться про сексуальність людини, жінки. Ти бачила картини відомих художників, звертала увагу на тих жінок? Вони ж не були ідеально гарними. Але чим вони приваблюють? Сексуальність — це зовсім не класично правильне обличчя.

Він намотував кола порожньою кімнатою, про щось розмірковуючи, а я скромно стояла біля дошки з фотографіями. Потім він раптово пірнув поміж довгих щільних портьєр на веранду.