Мости округу Медісон
- Автор: Уоллер Роберт Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0822-3
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Мости округу Медісон». Краткое содержание книги:
Дорогою, здіймаючи куряву, промчав автомобіль і посигналив їй. Франческа помахала у відповідь на привітний жест загорілої руки Флойда Кларка, що просунулась у вікно «шевроле», і знов обернулася до незнайомця:
— Ви дуже близько. Міст лише за дві милі звідси.
І тоді, по двадцяти роках замкнутого життя з приписами й прихованими почуттями, до якого зобов’язували сільські звичаї, Франческа Джонсон здивувала сама себе, промовивши:
— Якщо хочете, я радо покажу вам дорогу.
Чому вона це сказала, жінка так ніколи до кінця й не зрозуміла. Може, по тих марудних роках зринули давні юнацькі почуття, наче повітряні бульбашки на поверхню води. Зринули — і вибухнули. Вона не відзначалася сором’язливістю, але й розв’язною теж не була. Нарешті Франческа дійшла думки: Роберт Кінкейд якось прихилив її до себе за ті кілька секунд, що вона дивилася на нього.
Її пропозиція явно заскочила його зненацька. Однак він швидко оговтався і з серйозним виразом на обличчі відповів, що був би вдячний за допомогу. Вона підбігла до ґанку, взяла з верхньої сходинки робочі чоботи й рушила за чоловіком до пікапа.
— Дайте лише хвилинку, щоб звільнити для вас місце, а то там купа речей і всілякого мотлоху, — пробурмотів він більше до себе, пораючись у кабіні.
Жінка була впевнена, що він почувався трохи збудженим і зніяковілим через такий розвиток подій.
Він перекладав полотняні сумки і штативи, термос і паперові пакунки. У кузові автівки лежала стара жовто-коричнева валіза марки «Самсоніт» і футляр з гітарою — запилені та зношені, ще й прив’язані до запасної шини білизняною мотузкою.
Дверцята пікапа хитались і злегка били незнайомця по спині, поки той з бурмотінням підбирав і заштовхував у коричневий пакет паперові стаканчики з-під кави й бананові шкірки. Закінчивши, він жбурнув пакет у кузов і переставив туди біло-блакитний переносний холодильник. На зелених дверцятах машини Франческа помітила вицвілий червоний напис: «Фотомайстерня Кінкейда, Беллінгем, Вашингтон».
— Ну ось, тепер, гадаю, ви зможете протиснутися сюди.
Він притримав дверцята й зачинив їх за нею, потім обійшов кругом і з характерною грацією дикого звіра стрибнув у кабіну. Скинувши оком на жінку, він злегка всміхнувся й промовив:
— То куди їхати?
— Праворуч. — Вона махнула рукою.
Він повернув ключ запалювання, і двигун заревів. Машина рушила з місця, підстрибуючи на вибоїнах. Його довгі ноги автоматично натискали на педалі. Краї старих лівайсів зачіпалися за шкіряні шнурівки високих коричневих чобіт, у яких, з усього було видно, господар ви´ходив чимало миль.
Він нахилився вперед і відчинив бардачок, випадково ковзнувши рукою вздовж її стегна. Раз у раз поглядаючи на дорогу й озираючи кабіну, він вийняв з бардачка візитівку з написом «Роберт Кінкейд, письменник-фотограф» і простяг їй. Там-таки, поряд із телефонним номером, була надрукована його адреса.
— Я тут на завданні від «Нейшенел джіоґрафік», — сказав він. — Ви знаєте цей журнал?
— Так, — кивнула Франческа, подумавши: «А хто ж його не знає?»
— Вони хочуть зробити нарис про криті мости, а тут, в окрузі Медісон, в Айові, є кілька цікавих екземплярів. Я виявив шість, але, гадаю, є принаймні ще один, десь неподалік.
— Він зветься Роузмен, — сказала Франческа, перекрикуючи шум вітру, шин і двигуна.
Її голос звучав дивно, наче належав комусь іншому — отій юнці, що висувалася в Неаполі з вікна, дивлячись униз на далекі міські вулички, які ведуть до залізничних вокзалів чи порту, і думаючи про далеких ще не зустрінутих коханців. Говорячи, вона спостерігала, як напружуються м’язи його руки, коли він перемикає швидкості.
Поруч неї були два рюкзаки. Один з них був застібнутий, а клапан другого загнувся вгору. Вона побачила сріблястий верх і чорну задню стінку фотокамери, що визирала звідти. До корпусу камери липкою стрічкою була прилаштована плівка з написом «Кодахром ІІ, 25. 36 кадрів». За пакунками вона помітила рудувато-коричневий жилет із багатьма кишенями. З однієї кишені звисав тоненький дріт зі штоком на кінці.
Просто під ногами в неї лежали штативи. Вони були страшенно подряпані, проте на одному з них жінка побачила напівстерту емблему «Джітсо». Бардачок був завалений блокнотами, мапами, ручками, пустими коробками з-під плівки, дрібними грошима. Поверх усього лежав блок цигарок «Кемел».
— На наступному перехресті повертайте праворуч, — сказала вона і, скориставшись із нагоди, мигцем глянула на профіль Роберта Кінкейда. Його шкіра блищала від поту й була загоріла та гладенька. Він мав гарні губи — чомусь вона відразу це завважила, а ніс — достоту такий, як в індіанців, що їх вона бачила, відпочиваючи з родиною на заході, коли діти були ще маленькі.