Долина Чотирьох Хрестів
- Автор: Забелин Игорь Михайлович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. С. Лук'янчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Долина Чотирьох Хрестів». Краткое содержание книги:
…Майже півстоліття тому загадково зникла російська полярна експедиція. Довгий час ніхто не міг розкрити цієї таємниці. Та ось на допомогу приходить хроноскоп, і на екрані з'являється картина трагічної долі мужніх дослідників Півночі. Про це автор хвилююче розповідає у невеличкій повісті «Долина Чотирьох Хрестів».
Оповідання «Легенда про «земляних людей» показує, як чудодійний хроноскоп допоміг розв’язати ще одну цікаву загадку, зв’язану з життям невідомих нам людей.
Разом з героями книжки читач переживає ряд захоплюючих пригод, дізнається багато цікавого про природу і історію Півночі нашої Батьківщини.
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ,
де розповідається про повідомлення з Іркутська, про те, як була організована перша експедиція хроноскопістів і що вдалося нам дізнатися в Іркутську про долю Розанова.
Про перші результати розслідування ми повідомили Данилевського, а він доповів про них на Президії Академії Наук. Ми теж були на засіданні і висловили свої міркування з приводу дальших планів. Наші пропозиції прийняли і через деякий час в розпорядження хроноскопічної експедиції надали літак. Ми могли летіти на Чукотку негайно, але затрималися майже на місяць. Здається, я не згадував, що хроноскоп, незважаючи на складність і майже неймовірну чутливість, за розмірами був зовсім невеликий… Проектуючи його, Берьозкін поставив за мету зробити прилад, так би мовити, портативним. Звичайно, носити його з собою в буквальному розумінні слова ніхто з нас не міг, але перевезти літаком чи автомашиною можна було легко. Однак поза стінами інституту обчислювальних машин хроноскоп потребував допомоги деякої додаткової апаратури. Монтаж її і затримав нас у Москві.
Шкодувати нам не довелося. По-перше, настало літо. А по-друге… По-друге, ми одержали несподівану звістку з Іркутська. Один із співробітників краєзнавчого музею, чудовий знавець Сибіру, якому показали запит Академії в міський архів, у приватному листі повідомив нас, що про експедицію Жильцова він нічого не знає, зате йому добре відоме ім’я Розанова — більшовика і червоногвардійця, який боровся за Радянську владу, проти Колчака. Якщо це той самий Розанов із експедиції Жильцова, писав наш добровільний помічник, то про нього ми зможемо дістати в Іркутську точні відомості…
Ось чому наш експедиційний літак, з хроноскопом на борту, зробив спеціальну посадку в Іркутську…
Ентузіаст-краєзнавець зустрів нас на аеродромі. Міська Рада прислала нам машину, чомусь полуторку (напевне, товариші вирішили, що ми негайно перенесемо на неї хроноскоп), і наш помічник запропонував поїхати до Розанова. Він сказав це так, наче Розанов був живий.
— На жаль, ні, — відповів краєзнавець, коли я перепитав його. — Живий він тільки в пам’яті сибіряків.
Було ще дуже рано, близько шостої години, машина пройшла тихими зеленими вулицями Іркутська, і місто лишилося позаду. Дорога, описавши дугу, притиснулася до Ангари і більше не відходила від неї. Небо затягло ріденькими хмарами, а над темною швидкою Ангарою клубочився білий туман, і здавалося, ріка дише, і дихання її — холодне, вологе — долітає до нас. Я сидів у кузові між Берьозкіним і краєзнавцем. Розмовляти не хотілося. Машина мчала повз березові, з домішкою сосни лісочки, повз розтягнуті вздозж ріки поселення, і я згадав, що скоро на їх місці розкинеться нове водоймище. Туман над рікою поступово розсіювався, і крізь його пелену проступали силуети темних рибальських човнів. Машина потрапляла то в теплі струмені повітря, то в холодні, але поступово ставало тепліше, бо час від часу виглядало сонце. Тепер добре було видно лісисті сопки вздовж лісового берега Ангари, вузеньку стрічку залізничного полотна, притиснуту до самої води. Раптом ріка, а слідом за нею і шосе зробили крутий поворот, і між двома мисами з’явилася широка світла смужка води — Байкал…
Ми зупинилися в селі Лиственичному, і краєзнавець повів нас на порослий сосною і кедром схил сопки. Вторована стежка круто вилася вгору, і ми ще здалеку помітили високий білий обеліск на братській могилі… Серед багатьох імен, висічених на мармуровій дошці, ми знайшли знайоме нам ім’я: С. С. Розанов…
— Він був членом Іркутського комітету РКП(б), — розповідав краєзнавець, — і одним з керівників повстання проти колчаківців. Загинув у січні 1920 року під Лиственичним, на березі Байкалу…
…Ми стоїмо знявши шапки. Ранковий бриз ледь ворушить волосся. Байкал затягнутий напівпрозорою блакитною імлою, він спокійний, величавий і простий. Від причалу відходить і зникає в бірюзовій далині невеличкий синій пароплав… А біля самого берега розкинулося велике село з міцними, надовго поставленими будинками, і широкою вулицею рухаються до школи маленькі фігурки дітей…