Вовкулаки не пройдуть
- Автор: Лапикура Валерий Павлович
- Язык: украинский
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Вовкулаки не пройдуть». Краткое содержание книги:
- Наклеп! І провокація! І взагалі - ця людина давно вже не в нашій фракції!
Але бабця й далі гнула свою лінію:
- То ваші панські справи, хто і де. Але щоб знали - у нас на хуторі менше, ніж за півсотні, вам ніхто бюлетеня не продасть. Нема дурних! А потім, тра, щоб Германія всім заплатила, хто в окупації був, а не тільки тим, хто до німців поїхав. От Химка покрутила там два роки сракою, а їй за це аж тисячу марок! Курва! А ми тут і при совєтах, і при німцях, і знову при совєтах простояли раком на буряках - і що? Дулі! Хай німці всім платять, а не тільки своїм курвам.
Тут стара Химка оговталася:
- Хто курва? Я? Я теж ті два роки раком простояла, тільки у бауера на полі. А ти тут у селі так поліцаям давала, що кури з сідал падали!
- Може й простояла, але не по тому ділу, щоб сапати.
Бабця Химка нарешті звелася на ноги і лупонула ровесницю ціпком по лобі. І одразу заробила здачі. Поміж стареньких ускочив Шериф і на загальну радість одержав з обох боків. А народ не вгавав:
- І про пенсії, про пенсії нехай скажуть! Бо ж не всі в окупацію раком стояли! Коли то було! Як я, приміром, сорок шостого року народження, то що, мої буряки не в щот? І що робити таким, як я, простим українським жінкам - знову німців сюди кликати?
Бабця Химка з подругою негайно припинили дуель на ціпках і накинулися на зухвалу:
- Молода ще - старших учити! Поживи з наше! Вимагаємо компенсацію за всю окупацію!
І тут кучерявенький, зрадівши, що їхню команду вже не лають, закричав, перекриваючи гамір:
- Наша партія наполягатиме на компенсації всім ветеранам, а не тільки остарбайтерам! Щоби Німеччина заплатила нам, як Ізраїлю!
Одразу ж підхопився хтось із “правих”:
- Що ви нам своїм Ізраїлем у очі тицяєте? Самі, либонь, обрізані по далі нікуди! Реструктурувати треба все, що Москва з нас триста років викачувала! Оце наша програма! А то - вчепилися до тої Німеччини з вашим Ізраїлем. Україна повинна мати самостійну політику. Хай Росія платить! А ні - то заберемо у них усе: і Сибір, і Чукотку, і Якутію з алмазами.
- Про Колиму не забудьте, колего, - докинув “лівий”. - Щоб було куди своїх опонентів саджати!
- І посадимо! Щоб ви не сумнівалися. От Естонія пересаджала своїх комуністів - і вже в Європі. А ми де?
Дзвінкий дитячий голосочок із заднього ряду негайно підказав риму. Почувся глухий звук потиличника. “Лівий” на таку підтримку ще посміливішав:
- І саджайте. Всіх не пересаджаєте.
- Вам, комунякам, це краще знати. Бо ви вже пробували, а ми ні. Але ми - не ви! Ми вашому лідеру таку камеру виділимо - як у Європі. З телевізором, душем і кондиціонером.
- Згодні! Тільки ви нам на це розписочку дайте, а ми її в Штати перешлемо. Щоб там бачили, на кого вони в Україні свої долари переводять.
- Долари? А ви у Путіна стільки рублів нахапали, що ваш лідер ними уже в клозеті підтирається, ось так!
І тут втрутилася єдина агітаторка, котру я знала наглядно. Свого часу вона в обласній прокуратурі вела справи неповнолітніх і навіть приїжджала якось до нашої школи з лекцією спеціально для дівчаток. Про те, що ми повинні любити комуністичну партію і берегти свою цноту до весілля. Бо інакше доведеться нам до самої смерті в одеській жіночій колонії чоловічі кальсони шити.
Колишня прокурорша зірвалася на ноги і врізала:
- Мудаки! Заткніться! Електорат слухає!
Мудаки заткнулися. Всі. І ліві, і праві, і право-лівий центр. А електорат, принаймні старша його частина, після довгого обговорення почутого одноголосно дійшов висновку, що так смішно було тільки в одна тисяча дев’ятсот сорок дев’ятому році, коли у наших Великих Колодах виступав цирк ліліпутів.
А дід Андрій, себто, Зятів тесть, поскаржився: за комуністів виборів, як того свята чекали, з ночі чергу займали, бо буфет приїжджав із дефіцитом, якось навіть тарань привезли. А сьогодні - в генделику все є. І без черги! Забрали у людей радість… Спершу гроші з книжки, а тепер і радість забрали.
Це вже потім, коли закінчилася вся веремія, заїжджий слідчий з області розказав Олексієві, а той мені, що повернення заощаджень в радянській валюті таки мало місце. Щоправда, як з’ясувала експертиза, “радянські карбованці” були видрукувані не на московській фабриці “Гознак”, а на лазерному кольоровому принтері. Виглядали краще, ніж справжні. За єдиним винятком - усі ці сотки, десятки й двадцятьп’ятки мали однакові номери.
- Але навіть якби він народу фальшиві гривні роздавав, - підсумував слідчий. - то єдине, що би ми могли з ним зробити, так це публічно поцілувати в дупу! Бо ж він тепер недоторканний.
Як вечір звечоріє…