З ким би побігати

— Чудова родина у тебе, любий, — заперечила Теодора. — Вам треба бути щасливими вельми-вельми.

Асаф помітив, що вона знову заглибилася в себе, ніби він погасив у ній якесь світло, сам не розуміючи, як це вийшло.

Мабуть, це тому, що вона така самотня і купу часу не розмовляла ні з ким щиро-відверто. Й одразу ж Асаф спитав себе: «Ага, а сам ти коли востаннє розмовляв щиросердо?» — і тієї ж хвилини згадав, що його чекає вечір з Рої і Дафі.

Теодора злегка нахилилась до нього і спитала:

— Швидко-швидко, про що думав зараз? Адже лик твій, любий, хо-хо! Велике оболоко застує його.

— Не важливо! — випалив Асафа.

— Ні, важливо! — заявила вона.

Господи, та чого вона чіпляється до його дурних історій... А може, вони не такі вже й дурні, якщо хтось здатний так зацікавитися ними?

— Ну, просто... — Асаф збентежено засовався на стільці.

Він і справді не хотів, аби вони затівали подібні розмови.

Хто б узагалі міг таке собі уявити до того, як він увійшов до цього монастиря? Адже вони один одного не знають... немов якийсь чорт у нього тут вселився. Але черниця весело розсміялася, відкинувши голову назад, і Асаф зрозумів, що, якою б старою вона не здавалася з вигляду, насправді вона зовсім ще дівчинка — напевно, тому, що ніколи не користувалася цією своєю юністю.

«А чому б мені, власне, їй і не розповісти? — раптом подумав він. — Вона така мила, самотня, а мені й справді хочеться потеревенити».

І так вийшло, що він узяв та й виклав геть усе: про Дафі Каплан і про Рої з Мейталь. Черниця уважно слухала, буквально дивилася йому в рот, і губи її безгучно повторювали його слова. І вже після перших п’яти фраз вона зрозуміла, що Дафі зовсім не найголовніше в цій історії. Асаф здивувався, як миттєво ця стара жінка вловила, що саме найбільше його мучить.

— Одначе облиш-но на хвильку сю нещасну діву! — нетерпляче змахнула Теодора рукою. — Квітка вона без аромату. Я суть головного знати хочу: про отрока повідай мені, про твого прекрасного Рої, який уже не твій, коли не помиляюся.

Асаф аж зажмурився, бо вона попала в найуразливіше місце. Він зробив глибокий вдих, немов перед тим, як пірнути, і розповів про свою дружбу з Рої з чотирилітнього віку, що вони були як брати, ночували один в одного по черзі, і в них навіть була хатка на дереві. Рої тоді був трохи менший і слабкіший, і Асаф захищав його від більших хлопчаків, виховательки говорили, що він просто охоронець Рої.

— І так це тривало приблизно до сьомого класу, — сказав Асаф, перескакуючи одним махом через вісім років.

Проте був повернений назад м’яко, але наполегливо:

— Як се тривало?

Довелося розповідати про початкові класи, коли Рої не відходив од нього ні на крок і не дозволяв йому дружити з кимось іще, і у нього були в запасі різні покарання, які він накладав на Асафа щоразу, коли підозрював, що той намагається зрадити їхню дружбу. Найгіршим було покарання мовчанкою — цілі тижні, коли він відмовлявся відповідати Асафу, але при цьому все-таки не відходив од нього. Траплялись у Рої і страшенні напади люті, наприклад, коли Асаф захотів податися в скаути, але врешті змушений був з важким серцем відмовитися від своєї затії. Йому тоді лестило, що його так потребують і так його люблять.