Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Поруч із жінкою сиділа замислена дівчина, що ось-ось мала розквітнути й обернутися на дорослу жінку. М'язи на її руках були такими великими, ніби вона навчалася в коваля або мечоносця. Ерагон дивився й не міг повірити власним очам. Йому було геть незрозуміло, як така юна дівчина може володіти такою силою.
Коли Вершник і дракон зупинились навпроти них, Анжела якраз закінчила розмовляти з жінкою та її супутницею. Вона вправним рухом згребла кісточки зі шкіряного квадрата й запхала їх за жовтий ремінь на своєму зап'ясткові. Потому знахарка звелася й, широко посміхнувшись, вигукнула:
— Це просто дивовижно! У вас обох надзвичайне відчуття часу. Здається, ви завжди з'являєтесь саме тоді, коли починає крутитися веретено долі.
— Веретено долі? — перепитав Ерагон.
— А що? — знизала вона плечима. — От тільки не кажи, що ти не чекав почути від мене таких красивих слів. — Потому знахарка вказала на двох незнайомок, що ніяково тупцялися біля неї. — Ерагоне, ти можеш їх благословити? Вони пережили чимало бід, а попереду на них чекає важка дорога. Гадаю, благословення Вершника дракона неабияк їм допоможе.
Ерагон якусь мить вагався. Він-бо добре знав, що Анжела дуже рідко розкидає кісточки дракона, якщо її про це просять. Зазвичай вона робила це тільки для тих, з ким погоджувався говорити Солембум, оскільки тоді її пророцтво завжди справджувалося й відкривало таємниці майбутнього. А отже те, що Анжела гадала для вродливої жінки зі шрамами на зап'ястках і для дівчинки з руками справжнього воїна, мало означати, що вони були хорошими людьми й могли чимало зробити для Алагезії. Ніби підтверждуючи здогад Вершника, з-за найближчого намету визирнув Солембум, великий котище з китичками на вухах, і став спостерігати за всім, що відбувалося, своїми загадковими жовтими очима. Та як би там не було, Ерагонові ще й досі не давала спокою згадка про його перше й останнє благословення, коли він через своє кепське знання прадавньої мови скалічив життя ні в чому не винній дитині. Словом, юнак був зовсім невпевнений у власних силах, тож прошепотів своєму дракону:
«Сапфіро…»
«Не відмовляйся, — мовила вона, махнувши хвостом. — Це була помилка, яка більше ніколи не повториться. То чому б тобі не дати своє благословення тим, хто його потребує? Благослови їх! І цього разу зроби все так, як належить».
— Як вас звати? — спитав Ерагон.
— Убивце Тіні, — мовила висока темноволоса жінка з акцентом, якого Вершник ніколи раніше не чув, — дозволь нам не називати своїх імен. Тобі напевно відомо, що вони мають силу, тож нам не хотілося б, аби їх хтось знав. — Вона дивилася собі під ноги, проте її голос лунав твердо й наполегливо. У супутниці жінки тим часом аж подих перехопило, коли вона почула таку зухвалу відповідь.
Як це не дивно, поведінка незнайомки геть не здивувала Вершника, а лиш посилила його цікавість. Йому хотілося знати їхні імена, хоча для того, що йому належало зробити, вони й не мали особливого значення. Знявши рукавичку з правої руки, юнак приклав долоню до теплого лоба жінки. Вона здригнулась від його доторку, проте не відступила. Її вуста склалися в рівну смужку, а між бровами з'явилась глибока зморшка. Вершник відчув, як жінка тремтить усім тілом. Було таке враження, ніби його доторк спричиняє їй неабиякий біль. Подумки Ерагон відчув, як до них поспішає Блодхгарм — напевно на той випадок, якщо жінка виявиться ворогом.
Подивований реакцією жінки, Ерагон проник крізь бар'єр її свідомості, занурився в потік магії і вимовив прадавньою мовою:
— Атра гулай ун іліа тотр оно ун атра оно вейс сколіро фра ротр.
Перш ніж вкласти в прадавню фразу енергію, Вершник кілька разів перевірив, чи вона справді здатна змінити життя жінки на краще, і, лиш переконавшись у цьому, звернувся до магії. Віддаючи свою енергію, він був дуже обережний, оскільки найменша помилка могла призвести до того, що закляття весь час живилося б його життєвою силою, аж доки не вбило б його. Коли ж закляття було закінчене, юнак відчув, як у нього підгинаються ноги, й обвів затуманеним поглядом усіх присутніх, але вже за мить повернувся до тями.
Полегшено зітхнувши, він забрав руку з лоба жінки, а та зробила крок назад і потерла шрами на своїх зап'ястках. На її обличчі був якийсь гидливий вираз, ніби вона хотіла очистити себе від чогось дуже неприємного.