Сигнали з Всесвіту [видання 1968 р.]

— Я не згодний з Молодіновою, — жестикулює присадкуватий кремезний Краус — Я за те, щоб у сусіднє місто вирушити одразу ж, тобто вранці, як тільки розвидниться. Хоч дізнаємось про стан речей. А то будемо повсякчас боятись сюрпризів з боку квартян. Хто знає, що то за істоти? Миролюбні чи ворожі?

Навратіл задивився на настінні малюнки, якими Вроцлавський і Мадараш прикрасили «вітальню».

— Я, навпаки, цілком погоджуюсь з Молодіновою, — задумливо озвався він. — До речі, треба поважати її рішення, адже ми обрали її керівником експедиції. А вона вирішила правильно. Квартяни в сусідньому місті нам ніяк не заважають. Вірогідно, що вони про нас навіть не знають. Не можна діяти необачно і піддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як підійти до місцевих мешканців, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: «Добре слово залізні ворота відчиняє!» — правда, ця мудрість нам тут багато не допоможе, — посміхнувся він. — Поговори з квартянином, коли його не розумієш! Найкраще було б за ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнім побутом і звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.

— Боюсь, що ви не зовсім праві. І насамперед у тому, що квартяни про нас досі не знають. Вони, безперечно, бачили наш літак, коли він кружляв над Накритим столом, і таємно нас відвідують. Пригадайте хоча б украдені чашки. Клептоманія у них, як мені здається, досить поширена хвороба. Гадаю, що вони вкрали також пропелер з вертольота. Сліди на узліссі говорять про це.

— Хіба це крадіжка? — палко заперечила Алена. — Якби ви, Мак-Гарді, на прогулянці в околицях Пітсбурга знайшли частину крила міжпланетного корабля марсіан або навіть наткнулися б на цілий літак, — безперечно, ви хоч що-небудь узяли б з собою. І ніхто не зміг би сказати, що ви це вкрали.

— Цілком можливо, що наша поява на планеті викликала у квартян велике хвилювання, — зауважив Чан-су. — Жодна їхня делегація нас досі офіційно не відвідала. Мабуть, вони бояться і роблять те саме, що хочемо зробити ми: стежать за нами.

— Добре, якщо вони просто бояться виткнути носа з дому! — встряв у розмову Грубер. — А що, коли вони мають небезпечну зброю і кого-небудь з нас підступно застрелять? Я згоден з Краусом. Найкраще було б, коли б ми добре озброїлись і попрямували у місто. Обидва літаки хай кружляють над нами — для охорони. Хай квартяни приймають нас дружньо, інакше ми оголосимо їм війну. Коли вже боротьба, то боротьба. Такого вогняного дощу, яким би ми їх покропили, вони ще не бачили!

— Це вже занадто! — почервоніла Молодінова. — Ви в запалі говорите, немов якийсь агресор-імперіаліст, а не як учений. За яким правом ми б почали війну з місцевими мешканцями? Ми тут тільки гості, — не забувайте про це навіть тоді, коли втрачаєте владу над собою. Хто сіє вітер, — збирає бурю! Ми прийшли сюди з добрими намірами, і квартяни це зрозуміють, який би не був їх спосіб мислення…