Глибинний шлях

О восьмій годині вечора гості почали збиратися. Я приїхав одним з перших. Разом зі мною з’явився Тарас Чуть, а за нами Самборський, Макуха та ще кілька чоловік. Хазяїн вітав гостей з успіхами і просив сідати кому де подобається. Всі ділилися враженнями від Москви, в якій давно не бували, згадували роботу в тунелі, різні пригоди, давно розв’язані суперечки. Багато жартували, сміялися.

Усім стало ще веселіше, коли з’явився полковник Шелемеха. Мій друг, як видно, дуже швидко просувався по службі. Адже всього три роки тому він був тільки майором.

— Ох, друзі, ледве вирвався, — сказав полковник, здоровкаючись з кожним, а мене й Тараса обіймаючи. — В моєму розпорядженні дві години. Протягом цього часу я, так би мовити, ваша власність.

— Станіславе, — звернувся я до нього, — я страшенно скучив за тобою. І взагалі маю мільйон запитань до тебе.

— Ну, звичайно, як завжди. Хіба журналіст може не запитувати? — засміявся він.

Справді, я надзвичайно радів цій зустрічі і при першій можливості, відвівши льотчика в куток, почав розпитувати його про здоров’я Ліди. Крім того, що я вже знав від Кротова, я не почув нічого нового. Хіба що після розмови з ним мені стало зовсім ясно, що становище важче, ніж це уявляв Кротов. Кінця ждали буквально найближчими днями.

Станіславові, що дуже любив сестру, було дуже важко розповідати про це. Я відчув докори сумління, що розпочав з ним таку смутну розмову.

І я був дуже вдячний Чернякові за те, що він якраз почав запрошувати своїх гостей до столу.

— Прошу, прошу, — звертався до кожного з нас Антон Павлович.

Незабаром усі розмістились навколо великого стола.

— Мій друже, — сказав Макуха Тарасові, наливаючи йому в бокал води, — ніколи не вживай алкоголю.

Це викликало гучний сміх, бо всі знали, що наш географ рідко коли відмовляється від того, що зветься вином або настойкою.

— Серед нас декого невистачає, — сказав Самборський, оглядаючи присутніх, — і я пропоную підняти бокал за…

— За Ярослава Васильовича! За Аркадія Михайловича! — загукали всі, враз догадавшись, кого має на увазі Самборський.

В цей час у двері хтось постукав.

— Прошу! — запросив хазяїн.

Всі обернулись. На порозі показався слідчий Томазян.

— Пробачте, що затримався, — сказав він. — Затримала справа, яка, мабуть, і вас усіх цікавить.

— Сідайте швидше до столу, — перебив його Черняк. — А про справу розповісти встигнете.

Слідчий умостився в тісному колі, попросив склянку води і, спокійно позираючи на зацікавлені обличчя друзів, сказав:

— Я закінчив слідство про Догадова. Справу про нього вже передано до суду.