Магічний ніж
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-743-9
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Магічний ніж». Краткое содержание книги:
Опинившись у скрутному становищі, англійський хлопчик Віл випадково знаходить шлях до іншого світу, де доля зводить його зі сміливою Лірою. Дівчинці дуже важко: вона мусить переховуватися від сил Зла, які намагаються знайти і знищити її. Але тепер у Ліри є новий товариш, зустріч з яким надихає її на нові подвиги. Діти знаходять справді дивовижну річ — магічний ніж, за допомогою якого можна робити вікна до інших світів. Вони мусять будь-що зберегти його, адже у протилежному випадку Всесвітові загрожує втрата рівноваги…
Тоді ця знесилююча ніч увійшла в нову стадію — він був у кабіні цепеліна та спостерігав за пілотом. Насправді він навіть сидів у кріслі другого пілота, і вони дрейфували над лісом, уважно спостерігаючи за сплетінням гілок і листям унизу. А потім у кабіні з'явилася та примара.
Як це часто буває уві сні, Лі не міг ані крикнути, ані ворухнутися, але добре відчував увесь жах, котрий охопив пілота, коли той побачив, що з ним відбувається.
Примара нахилилася над чоловіком та притиснула до нього те, що було її обличчям. Його деймон-зяблик затріпотів, пронизливо заверещав та спробував вирватися, але лише упав, напівживий, на панель приладу Пілот повернув обличчя до Лі та простяг йому руку, проте Лі не мав сили ворухнутися. Страждання в очах чоловіка вивертало його єство: примара висмоктувала з чоловіка щось справжнє й живе, і його деймон ледве стрепенувся та видав високий крик — але було видно, що це лише агонія.
За мить зяблик зник, однак пілот був ще живий. Його очі стали туманними та тьмяними, а рука, котру він тягнув до Лі, із глухим стуком упала на важелі керування цепеліном. Він був живим, але водночас і неживим: його охопила байдужість до всього.
І Лі залишалося тільки сидіти та безпомічно спостерігати, як цепелін летить назустріч скелястому обриву перед ними. Пілот напевно це бачив, однак його ніщо не цікавило. Охоплений жахом, Лі втиснувся у крісло, але нічого не відбулося, і в мить удару він вигукнув: «Тестер!» — та прокинувся.
Він був у наметі, йому нічого не загрожувало, а деймон м'яко покусував його за підборіддя. Шаман сидів, схрестивши ноги, але Лі із трепетом відзначив, що його деймона-яструба не було в наметі. Безперечно, цей ліс був лихим місцем, повним нав'язливих мар.
Потім він усвідомив, що хоча багаття вже давно згасло, а в лісі панувала непроглядна темрява, побачити шамана йому дозволяє якесь світло. Від стовбурів дерев та нижньої поверхні листя відбивалося далеке мерехтіння, і Лі відразу зрозумів, що це було: його сон був не зовсім сном, бо цепелін дійсно врізався в гору.
— Чорт забирай, Лі, ти тремтиш, мов осиковий листок. Що з тобою? — пробурчав Тестер, прядучи довгими вухами.
— Хіба ти не бачив той сон, Тестере? — спитав аеронавт.
— Це був не сон — ти бачив справжні події. Якби я знав, що ти ясновидець, то вже давно б вилікував тебе від цієї недуги. Забудь про це, добре?
Лі почухав потилицю, а Тестер поворушив вухами.
А потім, без найменшого проміжку, Лі Скоресбі побачив, що летить у повітрі поруч із деймоном шамана, яструбом на ім'я Саяна Кетора. Він перебував поруч із деймоном іншої людини, далеко від свого власного, і усвідомлення цього пронизало його дивовижною сумішшю вини та задоволення. Вони ширяли в бурхливих потоках повітря над лісом — наче він сам був птахом, — і Лі озирнувся та побачив, що темне повітря тепер трохи наповнене мертвотно-блідим світлом повного місяця, який час від часу визирав крізь дірку в завісі хмар і заливав верхівки дерев сріблом.
Деймон-яструб гортанно закричав, і знизу залунали у відповідь тисячі голосів інших птахів: гукання сов, стриножене цвірінькання горобців, мелодійний спів солов'я. Саяна Кетора кликала їх усіх, і вони не забарилися з'явитися — усі до єдиного птахи лісу: і ті, хто був на нічному полюванні, і ті, хто мирно спав. Умить тисячі птахів наводнили повітря, і в ньому наче стало тісно.
Лі відчув, що пташина частина його природи — виявляється, вона в нього була — радо реагує на заклик яструба-королеви, а людська його частина охоплена найдивовижнішим із задоволень: активно запропонувати свої послуги потужній та справедливій силі. Він разом із рештою величезної зграї — сотнею видів, зібраних воєдино гіпнотичною волею яструба, — описав коло та побачив на тлі сріблястої хмари ненависні правильні Обриси цепеліна.
Усі вони достеменно знали, що мусять зробити: величезна зграя потекла до цепеліна. Найшвидші досягли його першими, але ніхто не випередив Саяну Кетору. Крихітні кропив'янки та зяблики, сови з безшумними крилами, швидкі стрижі — за хвилину весь корпус дирижабля був усипаний ними, а їхні пазурі шкрябали та протикали промаслений шовк.