Острів Дума

— Вам треба продезінфікувати ранку, — порадив Джек.

— Так, дійсно, — погодився я, повертаючи гарпун у косих променях сонця, від чого стінами побігли зайчики. Коротка стріла була по-своєму жорстоко красивою, цей парадокс підтверджується деякими видами бойової зброї.

— У воді ця річ не могла далеко дістати, — сказав я. — Занадто вона важка.

— Вас це може здивувати, — втрутився Ваєрмен, — але в пістолі спрацьовує пружина і заряд СО2. Лупить добряче. А в ті дні короткої дистанції було достатньо. В Затоці кишіло риби. Навіть на мілині. Якщо Істлейку хотілося чогось підстрелити, він міг робити це прямою наводкою.

— Мені незрозуміло, навіщо тут такі гостряки, — здивувався я.

Ваєрмен сказав:

— Мені теж. Разом з тими, які висять на стіні в бібліотеці, в неї було щонайменше дюжина гарпунів, але жоден не має таких гостряків, як на цих.

Джек сходив до ванни й повернувся зі слоїком перекису водню. Він взяв у мене з рук гарпун і тепер сам роздивлявся його наконечник.

— Що це, срібло?

Ваєрмен наставив на нього долоню з задраним великим і націленим вказівним пальцем:

— Карти в руки, але Ваєрмену здається, ти поцілив у яблучко.

— А ви цього не второпали? — спитав Джек.

Ми з Ваєрменом перезирнулися, а потім обоє подивилися на Джека.

— Ви дивитеся неправильні кіна, — пояснив він. — Срібними кулями треба стріляти вовкулаку. Я не знаю, чи діє срібло на вампірів, але вочевидь дехто вважав, що діє. Чи принаймні на це сподівався.

— Якщо ти хочеш сказати, що Тесі і Лора вампіри, — почав Ваєрмен, — то вони серйозно зголодніли від 1927 року. — Він подивився на мене, очікуючи на підтримку.

— Гадаю, Джек тут має рацію, — сказав я, взяв слоїк з перекисом, засунув у нього вколотий палець і пару разів струсонув слоїк.

— Не по-людськи, — скорчивши міну присоромив мене Джек.

— Ні, якщо ти не збираєшся звідси пити, — парирував я, на якусь мить Джек замислився, а відтак ми обидва вибухнули реготом.

— Га? Я чогось не второпав? — спитав у нас Ваєрмен.

— Не переймайтеся, — відповів Джек усе ще либлячись. Затим він знову посерйознішав. — Едгаре, але ж вампірів не існує. Хай будуть привиди, я на це погоджуюсь — гадаю, в існування привидів вірять майже всі, — але вампірів насправді нема. — Його чоло осяялось якоюсь ідеєю. — Крім того, вампіром хтось робиться тільки від вампіра. А близнята Істлейк потонули.

Я знову взяв у руки короткий гарпун, крутячи туди-сюди, пускав його наконечником світлові відбитки по стінах.

— Але дещо наштовхує на підозри...

— Авжеж, — погодився Джек.

— Отже, ти приніс сюди кошик і знайшов двері відімкнутими, — сказав я. — Сліди. Підрамник хтось узяв і поставив на мольберт.

— І після цього ти скажеш, що тут був скажений бібліотекар, аміго?

— Ні, я тільки... — Язик мені укляк, голос пропав. Довелося ще випити води, і тільки після того я продовжив. — Я маю на увазі, що не тільки вампіри можуть повертатися з мертвих.

— Про кого ж ви тоді говорите? — спитав Джек. — Про зомбі?

Я згадав Персе і зогнилі вітрила.

— Назвемо їх дезертирами.