Син Сонця — Фаетон

Незабаром вони переконалися, що інсценізація вибуху ракети вдалась блискуче. Посланий фаетонськими жерцями корабель знайшов на місці вибуху широке поле радіації. Нічого більше він не міг і не сподівався знайти.

Рагуші поставив свою ракету серед могутніх дерев, — недалеко від приміщень, де підростали діти. Приміщення ці будувалися так, щоб їх важко було помітити з повітря. На екранах кораблів могли виникати тільки дерева, а помітити будівлі під ними майже неможливо.

Раніше космонавт, прилітаючи до батька, не дозволяв користуватися стіною горизонтів у своїй ракеті. Тепер це для Рагуші не мало ніякого значення, бо він не збирався повертатись до Палацу Безсмертного. Єдине, чого не міг дозволити Рагуші, — передавати з ракети на Фаетон: їх би негайно викрили!..

Ні Ечука-батько, ні Рагуші ніколи не приймали передач Материка Свободи. Отже, можна зрозуміти, з яким хвилюванням вони підійшли до матового екрана, що займав простір між підлогою і стелею великого корабельного салону. Не менш від них хвилювався й Микола. Що діється тепер на Фаетоні?..

Було це увечері, коли салон космічного корабля заполонили тропічні сутінки.

Увімкнувши стіну горизонтів, колоністи почули тривожний голос диктора з Материка Свободи. Зображення ще не було, — воно з'явиться згодом, — але від того, що говорив диктор, їхні обличчя спершу вкрилися холодним потом, а через кілька секунд засвітилися радістю.

— Юпітер, Юпітер! — гукав диктор. — Я — Фаетон… Продовжую, продовжую!.. Вони оточили Палац Безсмертного… Вони літають над ним без жодних перешкод… Сковані сомнамбулічним сном, легіони Безсмертного розступаються перед ними… Поки що не пролилося жодної краплини крові…

— Сталося! — радісно вигукнув Микола, трясучи в обіймах космонавта й Ечуку-батька. — Нарешті сталося!

Але ні батько, ні Рагуші не розуміли до ладу, про що йдеться. Оддавшись радості, яка бриніла в голосі диктора, вони й самі раділи. Та хто ж це літав над Палацом Безсмертного? Перед ким розступаються його легіони? Може, це Материк Свободи пішов війною на їхню державу? Може, це звідти і влаштували отой переполох, про який розповідав Рагуші?..

— Революція! — вигукнув Микола. — Це діє станція Чаміно! Задихаючись, короткими вигуками і уривками фраз Микола пояснив те, що зараз відбувалося на їхній батьківщині. Він тепер мав на це право — революція перестала бути таємницею.

Весь екран заполонили людські постаті в білих плащах. То була армія першого удару, якою командував Лашуре. Бійці літали над куполом Палацу Безсмертного, розтинаючи пластмасові сфери промінням жуго. Ось вони сотнями спускаються у величезні зали палацу, біжать по сходах, наштовхуються на силуети карників, які стоять мертво, ніби статуї.