25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Ще будучи студентом, Косигін став секретарем партійної організації всього інституту, що було дивиною навіть у ті дивні часи. На п’ятому курсі Косигін почав працювати майстром на текстильній фабриці ім. Андрія Желябова, після закінчення інституту був начальником зміни, цеху, а 1937 року його призначили директором цієї фабрики.
Але кар’єра Косигіна тільки набирала обертів. 1938 року він, із подачі Жданова, два з половиною місяці пропрацював завідувачем промислово-транспортного відділу Ленінградського обкому партії (до речі, єдина суто партійна посада в його тривалій кар’єрі), 9 жовтня 1938 року став головою виконкому Ленінградської міськради, «червоним мером» другої столиці Росії, 2 січня 1939 року очолив щойно створений Наркомат текстильної промисловості СРСР, а 17 квітня 1940 року став заступником голови Раднаркому СРСР, відповідальним за виробництво і постачання населенню товарів широкого вжитку.
Злет Косигіна вражає. Менше ніж за п’ять років фабричний майстер перетворився на віце-прем’єра величезної держави.
На те були об’єктивні підстави. У це п’ятиріччя радянську номенклатуру можна було порівняти з армією, що веде найжорстокіші бої, коли смерть чи поранення щодня вириває з її лав кількох, а то й кільканадцятьох товаришів — тільки причиною «зникнення» керівників були арешти. Але найкривавішим в історії СРСР насправді був не цей період, а початок 1930-х. Проте тоді мільйонами гинули «чужі» — селяни, а тепер десятками тисяч — номенклатурники. Протягом одного 1937 чи 1938 року на деяких посадах змінювалося по п’ять-сім керівників! Та й старі більшовики, герої підпілля і громадянської війни, навіть ті, котрим вдалося не потрапити за ґрати і зберегти життя, у масі своїй виявилися не здатними вирішувати масштабні завдання господарського будівництва і помалу відступали на другий план. Кар’єру ж саме Косигіна, безперечно, визначили його особисті якості: величезна працездатність та організаторські здібності, висока ерудованість та «відданість справі партії» — принципове небажання критично ставитися до будь-яких, навіть найжахливіших, діянь товариша Сталіна.
Слід зазначити, що доля Косигіна не була унікальною — саме тоді з’явилося чимало молодих, майже ровесників нашого героя, «сталінських наркомів»: Малишев — нарком військової промисловості, Ванников — нарком боєприпасів, Носенко — нарком кораблебудування, Шахурін — нарком авіаційної промисловості, Тевосян — нарком важкої промисловості. Але Косигін піднявся найвище з них усіх.
На початку війни з гітлерівською Німеччиною Косигіна було призначено заступником голови Ради з евакуації при Раднаркомі СРСР. Однак він фактично керував цією Радою, оскільки її голова, старий більшовик Шверник, був фігурою радше декоративною. Те, що до кінця 1941 року на схід було евакуйовано 1523 промислові підприємства, більшість з яких у короткі терміни поновили свою роботу на нових місцях, — великою мірою заслуга Косигіна.
У вересні 1941 року Косигін керував — із «виїздом на місце» — евакуацією Харкова (буквально в останню мить йому вдалося вивезти обладнання танкового, турбінного та електромеханічного заводів), у жовтні — Москви. Сам він залишився разом зі Сталіним у столиці і стояв поруч із вождем на трибуні Мавзолею під час славетного параду 7 листопада 1941 року. А в ніч на Новий, 1942 рік отримав надскладне завдання — організувати вивезення людей та промислового обладнання з блокованого нацистами Ленінграда. Саме Косигін, провівши в цьому місті півроку, попри всі труднощі, організував «Дорогу життя» по кризі Ладозького озера, вивізши з обложеного міста 550 тисяч людей (зокрема і свого старого батька), 70 промислових підприємств і 160 тис. тонн кольорових і чорних металів. Але, як відомо, сотні тисяч ленінградців усе ж загинули від голоду…