Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Тепер я несподівано став власником більше п'яти тисяч фунтів стерлінгів і маєтку у Бразилії, що давав мені на рік понад тисячу фунтів прибутку, не менш певного, ніж з маєтків в Англії. Я ніяк не міг призвичаїтись до свого нового становища, не знав, з чого почати і як використати всі вигоди та приємності, які воно могло мені дати. Перший мій клопіт був — віддячити моєму благодійникові, старому капітанові, що так допоміг мені в лихі часи, був такий добрий до мене спочатку й вірний до кінця. Я показав йому те, що мені надіслали, і сказав, що після небесного провидіння, яке все влаштовує, я завдячую всім цим найбільше йому і що тепер мій обов'язок — віддати йому в сто разів більше. Передусім я вернув йому сто мойдорів, що взяв у нього; потім послав за нотарем і формальним порядком знищив розписку, де він писав, що винен мені чотириста сімдесят мойдорів. Далі я склав довіреність, що давала йому право щороку одержувати замість мене прибутки з моєї плантації і зобов'язувала мого компаньйона подавати йому звіти й відправляти на його ім'я товар та гроші. Приписка наприкінці надавала йому право одержувати з прибутків щорічну пенсію в сто мойдорів, а по його смерті пенсія в п'ятдесят мойдорів мала перейти до його сина. Так я віддячив моєму старому другові. Тепер треба було подумати про те, куди мені податись і що робити з добром, даним мені провидінням. Клопоту в мене було тепер багато більше, ніж тоді, коли я провадив самотнє життя на острові і не потребував нічого, крім того, що в мене було. Але тоді я мав лише необхідне, а тепер на мені лежали великі турботи та відповідальність. Тепер я не мав печери, куди міг, би сховати свої гроші, або місця, де б вони могли лежати без замків та ключів і темніти та братись цвіллю, раніше ніж хто-небудь надумався б скористуватись ними. Навпаки, тепер я не знав, куди мені їх дівати і кому дати їх на схованку. Єдиним моїм притулком був мій старий друг капітан, в чиїй чесності я вже переконався. Мені здавалось, що мої інтереси в Бразилії кличуть мене туди, але я не міг уявити собі, як я поїду, не впорядкувавши своїх справ і не залишивши свого капіталу в надійних руках. Спочатку мені спало на думку віддати його на схов моїй старій приятельці, вдові капітана, про яку я знав, що вона чесна жінка і поставиться до мене цілком сумлінно. Але вона була вже дуже стара, бідна і, як мені здавалось, у неї могли бути борги. Одно слово, мені не залишилось нічого іншого, як їхати самому в Англію, забравши з собою все своє добро.