Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Як філософ і видавець «Енциклопедії», Дідро, здається, ці дві ділянки вважав найголовнішими в своїй праці і на літературну творчість (хоч був свідомий свого хисту й захоплювався нею) дивився як на приємну розвагу. Сам він спричинився до того, що його романістичні твори, ще за його життя заживши слави пе тільки у Франції, а й за її межами, появилися друком в оригіналі здебільша по його смерті (деякі з них, наприклад, «Жак фаталіст», завдяки зацікавленню Шіллера й Ґете, появилися в німецькому перекладі кілька років раніше). Дідро ніби не призначав їх до друку, і вони ширилися в рукописних копіях, розсиланих читачам “Correspondance littéraire” .
Дивна й либонь унікальна байдужість до літературної слави! Вона ж, мабуть, визначила й своєрідний чар романістичних творів Дідро: у психологічному наставлених, що він не виставляє себе на суд читача і не потребує перед ним позувати, він писав їх, наче б граючися, без тіні штучности й літературних умовностей, від яких не вільний кожен автор, що думає про друк твору і так чи так на читача зважає.
Дідро не потребував на це оглядатися, що особливо стосується «Жака фаталіста». Хоч те саме було й з «Небожем Рамо»: його видання має окрему цікаву історію, на яку тут немає місця. Зазначимо лише, що справжній рукопис, писаний рукою Дідро, був знайдений щойно у 1890 році. Щож-до «Жака фаталіста», то про нього теж немає певних відомостей, коли він написаний: припускають лише, що Дідро його кілька разів переробляв і час постання його кладуть на 1772-75 роки. Перше видання його друком в ориґгналі припадає на 1796 рік.
А тим часом мистецька проза Дідро заслуговувала па більшу увагу з боку її автора: його «Черницю» ставлять нарівні з романом абата Прево «Манон Леско», «Небожа Рамо» (роман у формі філософічного діялогу, що так багато спричинився до слави його автора) називають геніяльним твором, а про «Жака фаталіста» можна сказати, що з літературного погляду він перевищує обидва попередні. Зупинімося на ньому докладніше.
«Жак фаталіст» був написаний тоді, коли остаточно виробилися естетичні погляди Дідро, і саме тим передусім цікавий, що найповніше ці погляди відбиває, наче б ілюструє їх. Головний принцип, який Дідро кладе в основу своїх естетичних поглядів, — це правда життя, якнайбільша відповідність літературного твору дійсності, тобто (за браком іншого відповідного слова, скористуємося терміном, який у наш час зазнає дуже довільної інтерпретації, і тому його слід було б вважати негодящим) — реалізм. Не зайве буде тут навести в реалістичній концепції Дідро визначення ролі мистця, який у реальному житті, завдяки своєму талантові, бачить і вказує читачеві на ті явища, які звичайній людині не помітні: «(деталі) банальні, кажете ви; це те, що ми бачимо щодня! Ви помиляєтеся; це те, що відбувається щодня на ваших очах, і ви його ніколи не бачите... а мистецтво поета і великого маляра полягає в тому, щоб показати вам мінливу обставину, якої ви не помітили».
Правду життя у власних творах Дідро намагався унаочнювати різними способами. У «Небожі Рамо» тим робом, що головним персонажем зробив реальну історичну постать (у Парижі за часів Дідро дійсно був відомий небіж композитора Жана-Філіппа Рамо — Жан-Франсуа Рамо, що народився в Діжоні 1716 року, був учителем музики і потім вів богемське життя й помер у притулку для вбогих). У романі «Жак фаталіст» прагнення до правдивости розповіді виявилося в іншому: у підкресленому бажанні уникати штучних ситуацій, надзвичайного збігу обставин тощо, які звичайне явище в мистецькій прозі. Дідро безнастанно нагадує читачеві, що він до цих засобів не вдається, мовляв, уникаючи спокуси щось штучно скомбінувати, бо тоді — «прощай, правда розповіді». Або: «Зовсім же ясно, що я не пишу роман, бо не хочу вдаватися в те, що не завагався б використати романіст».
Очевидно ж, що в літературній розповіді такої абсолютної правди не може бути, і Дідро наражається на суперечність з самим собою, яку, до речі, сам же й бачить і, ніби граючися нею, надає розповіді особливого чару. Застерігаючися, що він говорить тільки правду, він одночасно вкладає в уста Жака (який є речником його поглядів) слова, які заперечують можливість об'єктивної правди, бож «кожен має свій характер, свій смак, свої пристрасті, у згоді з якими щось перебільшує або применшує...»
Друга риса, якою роман «Жак фаталіст» особливо сьогодні цікавий і заради неї самої був би вартий перекладу, в тому, що він у наші дні звучить так само модерно, як і двісті років тому.