Містичний вальс
- Автор: Очкур Наталя
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 966-8522-02-8
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Містичний вальс». Краткое содержание книги:
— Олесю…
— Рідна моя, — він все ще не випускав її з обіймів, він тримав її міцно-міцно, і так ніжно, обережно, — усе моє життя було лише передчуттям зустрічі з тобою. Тепер воно належить тобі. Ти приймеш цей дар?
— Якщо у відповідь ти приймеш моє.
— Домовились, — блакитні очі Олеся чомусь виблискували — він невірного зимового сонця, чи що? — І ще одне питання.
— Як — ще одне? Вікторина ж скінчилася.
— Це як додатковий бал.
— Ну що ж… спробуй.
— Що моя королева робить сьогодні увечері?
— Так зразу і не пригадати… без щоденника, — Світлана приснула зі сміху, побачивши, як витягується обличчя у Олеся — видовище незабутнє, немов гарбуз, який вирішив зробити собі пластичну операцію, щоб бути схожим на видовжену узбецьку диню. — Та нічого я не роблю увечері, нічого, — змилувавшись над ним, зізналась вона. — А що, мій пане, ви маєте якусь особливу пропозицію?
— Та певно, що маю. Чи дозволите мені запросити вас на тур вальсу?
Світлана дивилась на нього знизу вгору сяючими від щастя очима. Він такий високий! Такий надійний, міцний, рідний! Так, колись, у віки прадавні, він обрав корону, а не кохання, і вони обоє заплатили за це: він — своїм розумом, а вона — серцем. Та нині всі рахунки закрито. Більше їм не доведеться вибирати, бо насправді немає на світі ніякого вибору — є тільки приречення. І любов, яка залишається із тобою, навіть коли ти відштовхуєш її, зраджуєш її. Яка буде з тобою… яке б слово підібрати?
Завжди.
— Може, й дозволю. Якщо у мене не всі танці розписані.
— Але спочатку ми повинні одружитися.
— Овва! Отак от зразу? А що, без цього танцювати не можна?
— Хіба я не казав тобі, що ми, галичани, танцюємо тільки із дружинами?
— Ні, не казав, бо то була б найбільша брехня у світі.
Тепер засміявся Олесь.
— Все одно. Ти повинна вийти за мене, чуєш? Я хочу тебе тільки як жінку — ні коханка, ні подружка мені не потрібна. Що скажеш?
— Так.
— Ти згодна…
— Ти чув.
— Чи щось тримає тебе в Києві, серце? Щось, без чого ти не зможеш обійтися? Чи… хтось?
Він боявся питати це — і розумів, що повинен спитати.
А коли набрався хоробрості, видихнув це і застиг в очікуванні відповіді, Лана відчула повною мірою, як сильно він її кохає. Так само сильно, як і вона — його.
— Ні, — повільно, зі смаком проказала вона, — але одна проблема все ж існує.
— Говори.
— Є хтось… дехто, хто кличе мене до Львова. Що порадиш — погоджуватись чи ні? Я жінка традиційна…
— Та невже?
— Страшне діло, — підтвердила Світлана. — Аж сама собі дивуюся. Ось, наприклад, я переконана, що дружина має слідувати за мужем своїм, а не навпаки. Так мені здається.
Ну, не дарма я стільки часу промивав тобі мозки!
Господи, — Лана здригнулась, почувши голос, який, здавалось, назавжди залишив її — принаймні, вже днів десять вона його не чула, — ну ти коли-небудь, ну хоч колись, хоч один крихітний, нещасний раз даси мені впоратись самій?
Ну все, мовчу. Мовчу. Я ж просто… в якості підтримки. До речі — ще одне, маленька ремарка. Ти й досі сердишся на Святого Миколу, що він закинув тебе в Рутенію?
Ні.
Це було випробування, раба Божа Світлано — якби ти не пройшла його, ти ніколи не зустріла б свого Олеся.
Господи, перекажи Святому Миколаю, що я нікому й ніколи у своєму житті не була така вдячна, як йому. Окрім, звісно, Тебе.
— Сама йому перекажеш, — прикидаючись обуреним, пробурмотів Господь, та Лана знала, що це він так забавляється. — Я вам усім що, передавач? Одна свічка і кілька молитов — більше йому і не треба.
— Я це запам’ятаю. А ти не питався, як йому сподобалось у «Замку Лева»?
— О, — Творець хіхікнув, немов згадавши солоний анекдот посеред чемної і чинної бесіди. — По-моєму, він у захваті.
— І? — повертаючи її до реальності, мовив Олексій.
— І я подумала, чи тобі не потрібен новий менеджер? Байдуже, в якому відділі — я згодна починати із самого низу. Не люблю сидіти без роботи.