Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Єдиними надійними підрозділами на службі УНР були ті, що складалися з галицьких вояків — українців австрійської армії, які були захоплені росіянами під час Першої світової війни. Колишні галицькі полонені приєдналися до сил республіки після Лютневої революції 1917 року Вони виявилися найбільш дисциплінованими з’єднаннями кількох українських урядів. У липні 1919 року Петлюра отримав нове підкріплення з Галичини. П’ятдесятитисячна Українська Галицька армія (УГА) перетнула річку Збруч, що раніше розділяла імперії Габсбургів та Романових, і приєдналася до військ Петлюри на Поділлі. Здавалося, що об’єднання Східної та Західної України, проголошене півроку тому в Києві, почало давати свої перші плоди. Та обставини, у яких відбулося це об’єднання, насправді були жахливими — і армія Петлюри, і УГА були на межі поразки, причому останню витіснив із Галичини наступ польської армії.
Як і чому це сталося? Незважаючи на захоплення Львова поляками в листопаді 1918 року, західноукраїнському уряду вдалося встановити досить ефективний контроль над більшою частиною Східної Галичини, населеної українцями. Він створив адміністративну систему, яка реально працювала, запропонував низку реформ, у тому числі перерозподіл землі, що був вигідним для селянства, і згуртував українське населення навколо ідеї незалежності від Польщі. Поворотним моментом у польсько-українській війні став прихід до Галичини у квітні 1919 року 60-тисячної армії під командуванням генерала Юзефа Галлера фон Галленбурга. Вона була сформована у Франції з польських військовополонених (які спочатку воювали на боці австрійців) і озброєна Антантою. Частина офіцерів, які командували армійськими корпусами, була французами. Армію було відправлено на Східний фронт для боротьби з більшовиками, але Галлер розгорнув її проти українських військ у Галичині. Французи протестували, надсилаючи телеграми, але поляки витісняли погано озброєну українську армію на схід і запевняли французів, що всі українці є більшовиками. Улітку 1919 року УГА відступила до Збруча й перетнула його, щоб об’єднатися з силами Петлюри на Поділлі.
Налічуючи близько 50 тисяч вояків УГА, 35 тисяч солдатів, вірних Петлюрі, та близько 15 тисяч повстанців під командуванням союзних отаманів, українські війська становили серйозну бойову силу. Прихід галичан дав Петлюрі шанс відбити захоплені більшовиками території Центральної та Східної України. Але єдність двох Україн виявилася менш міцною, ніж здавалося. Консервативному в політичному відношенні керівництву ЗУНР було важко робити спільну справу з лівими членами уряду Директорії, галицькі командири не могли зрозуміти слабкої дисципліни колишніх повстанців, і обидві групи почали поглядати в різні напрямки, шукаючи можливих союзників.
Більшовицькому перевороту, що стався у жовтні 1917 року в Петрограді, чинив опір не лише український уряд у Києві. Проти більшовиків виступили національні уряди в інших частинах імперії, особливо в Балтії та на Північному Кавказі. У південній Росії колишні імперські офіцери й донські козаки об’єднали сили та створили Білу армію, яка боролася за відновлення добільшовицького політичного та соціального ладу. Західні держави, у тому числі Британія та Франція, надали підтримку цій армії під командуванням Антона Денікіна, коли влітку 1919 року вона почала наступ на більшовиків на території України. Поява Денікіна в Південній Україні та його просування на північ поставило нове питання перед українським урядом та його збройними силами. Чи слід їм укладати союз із Денікіним чи остерігатися його, оскільки він прагне не лише знищити соціальну революцію, яку відстоювали ліві українські лідери, а й відновити єдину та неподільну Російську державу?
Галицькі та наддніпрянські українці по-різному відповіли на це питання. Західняки не бачили жодної проблеми в союзі з антибільшовицькою та антипольською Білою армією. Східняки, зі свого боку, розглядали поляків, яких зневажали галичани, як потенційних союзників у боротьбі з більшовиками та білими, у той час як деякі напівсамостійні у своїх діях отамани були не проти приєднатися до Червоної армії. Об’єднані ідеологією та обставинами, дві сторони й досі вели кожна свою війну. У серпні, коли білогвардійські та галицькі підрозділи одночасно увійшли до Києва, галичани люб’язно відступили, залишивши місто білим, що спричинило серйозний конфлікт між Петлюрою та галицькими командирами. Повний розрив відбувся в листопаді 1919 року, коли велика епідемія тифу ледь не знищила обидві армії, змусивши вцілілих галичан приєднатися до білих, а Петлюру — укласти угоду з поляками.