Яр [uk]

— Так із ким же ти? З німцями?

Антін засміявся:

— Хай тобі за инчих голова не болить. Думай, лучче, за себе.

— А може, ти комуніст?

— Ахвиноген знає, — буркнув Антін. — Той знає, з ким твоя прабаба й у просо стрибала.

— Виходить, ти ні з тими, ні з тими? Нейтралітету дотримуєшся?

— Ніяких нейтралітетів у войну не буває, — тут-таки заперечив Антін, і було видно, що те чуже слово йому добре відоме.

— Тоді я тебе не розумію, — замислився Максим. — Не повірю ж я після всього, що ти щирий друг німцям!

— А чого? — заворушивсь Антін. — На моєму вчастку ж аварій не було? — І сам собі відповів: — Не було. І скажу вам більше. Начальник станції Штоф каже: «Антон — гут-гут».

— Розповідай це своєму синові.

Максим сердито кивнув недопалок, розтоптав ногою, ще й плюнув.

— Чого ти гребеся, як квочка? — лайнувсь Антін.

Він узяв з-під ніг сухеньку гілочку й заходився ламати. Паличка глухо лущала, і той лускіт ще дужче дратував Максима.

— Зло бере! — сказав він.

— А ти инколи здумай про того кривого вчителя, веприківського, то воно й не так братиме, повідіму.

Антін схилив голову до правого плеча й зайшовся тим хихотом, який найдужче дошкуляв Максимові.

— Тому ти й не хочеш віддавати за мене сестру? — Максимів голос напружився й зірвавсь у кінці півником.

— А шо-о це ви про мене балакаєте? Га?!..

Обидва від несподіванки сіпнулись. Вони й не чули, коли підійшла до них Оленка й стала за рогом хати. Антін підвівся й, тупнувши двічі по штанах, мовив:

— Про мене, Семене...

І то була відповідь на Максимові прискіпування. Антін сходив «за хату», тоді повернувся й увійшов у сіни, причинивши двері.

— Ви вп'ять завелися? — спитала по тому дівчина, і досі тримаючи торбу млива за плечем. — Чи ти вже роздумав, шоб він тобі шуряком ставав?

Оленка говорила суворо, але відчувалося, що той той важко їй удається. Максим схопив і зняв клунок із її плеча.