Смак життя
- Автор: Яворский Михаил
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Смак життя». Краткое содержание книги:
Сюжет розвивається на реальних подіях. Проте, усі імена вигадані. Будь-який збіг - випадковий.
Цю книгу я писав англійською, моєю другою рідною мовою. Висловлюю подяку Діані Фон дер Мюлль за її критичні зауваги і поради, які зробили роман яскравішим. Окрема вдячність нехай лине Барбарі Лімінг, викладачеві театрознавства та кінознавства у коледжі Гантер, за те, що невтомно надихала мене викласти свою історію.
Я вдячний МаріїДзесі-Думанській за творчий підхід до редагування українського рукопису.
Щира подяка Світлані Брегман, викладачеві перекладу Львівського університету за її українську версію книжки «Смак життя». Переклад, особливо переклад роману, -набагато складніше та вимогливіше завдання, ніж може видатися на перший погляд. Як сказав колись Федеріко Фелліні: «Інша мова - це інший погляд на життя.» У своєму красномовному перекладі п. Брегман вдалося уловити ритмомелодику мого англомовного рукопису і не заглушити голос мого авторства.
І далі:
«Послухай, Майкле, в чому справа? Занадто просто буде стверджувати, що все це моє спотворене бачення. Я в житті ще не зустрічала більш відірваної від реальності людини, і до того ж - яка настільки цього не усвідомлює. Ти живеш у власному закритому світі, обгородженому високим муром, в коконі...
с».
«Це викривальні промови ревнивої жінки», - зробила висновок Ліза.
«Згоден, - відказав я. - Але я б не ставився до цього так просто. Що б ми про себе не думали, ми частково є тим, що бачать у нас інші, чи тим, які приховані риси вони у нас пробуджують. Хіба ні?»
За кілька днів трапився випадок, який змусив Лізу засумніватися, чи був я готовий жити разом з нею.
Ми йшли до Лексінґгон Авеню і наштовхнулися на Барбару, яка саме чекала зеленого світла світлофора, щоби перейти вулицю.
«О-о-о-о! Нова подружка!» - вигукнула Барбара з ноткою сарказму.
«Ні-ні, ми живемо разом, це Ліза...»
Барбара не чекала, поки я представлю Лізу. Вона була люта на мене.
У нас була з нею коротка, але насичена зустріч після облоги Гантера. Вона співчутливо глянула на Лізу: «Що ж, насолоджуйся, доки можеш!» - сказала вона, обернулася і пішла.
І Барбара була така не одна. Навіть Боб, мій приятель, психоа-налітик, питав мене: «Скільки, гадаєш, ти зможеш?»
ГОЛУБ’ЯТА
«Кохання, - сказала Ліза, - це зустріч двох душ».
«Саме так», - сказав я, обіймаючи її.
Ми були на висоті трьох тисяч метрів, дорогою до Швейцарії.
У ті часи перельоти були приємністю. Пасажирів не те що ніжили, але ставилися до них, як до шанованих гостей. Не було ані економ-класу, ані бізнес-класу, ані першого класу. Тільки один пристойний клас. Один вид смачних страв, безплатного віскі і вина. Сидіння не були тісно напхані, і було достатньо місця, щоб розпрямити ноги.
Ліза поклала голову мені на плече і заснула. Це була перша її поїздка на Батьківщину через вісім років у Штатах. Я вже літав до Швейцарії три чи чотири рази, але завжди сам. Тепер, подорожуючи з Лізою, все було по-новому. Я відчував задоволення. Більше не почував себе самотнім вовком, який завжди насторожі, готовий заманити жінку у своє ліжко голосом і вільною грайливою зарозумілістю.
Це, вочевидь, розважало. Та попри все, це було ненаситне заняття. Як їжа. їжа потрібна людині щодня, зазвичай тричі на день. Якби наш Творець не створив нас залежними від «хліба нашого щоденного», наше життя було б зовсім іншим. Уявіть тільки, якби нам потрібно було їсти лише раз на місяць чи раз на рік, як би все могло бути по-іншому - ніякого рабства, ніякого феодалізму, капіталізму, колоніалізму, соціалізму, жодної нудної роботи чи воєн за їжу. Ми б насолоджувалися арістотелівською мрією - «добрим життям» - музикою та поезією, день у день.
Хіба і з сексом не так само?
Як показує мій досвід - саме так.
Вишукана жінка, ледь за тридцять, яка відвідувала мої заняття з теорії революції, зрештою опинилася в моєму ліжку. Вона була справжнім віртуозом. Я став її інструментом, а вона пурхала наді мною. Як музика Баха. Здавалося, ніби от-от кінець, а насправді був лише початок. Знову і знову... Але на одному з крещендо вона раптом спинилася. її руки сповзли мені на шию.
«А що б ти сказав, якби я виявилася оперативним співробітником ЦРУ?» - спитала вона.
Мабуть, так і було. У вирі почуттів вона сказала «оперативний співробітник», а так офіційно називали агентів ЦРУ. До того ж, так сталося, що син Філіпа Ейджі1 (колишнього агента ЦРУ, автора книги «Всередині компанії», яка викривала змови, замахи на вбивство посадових осіб та імена таємних агентів, який досі переховується на Кубі) також слухав мій курс з теорії революції.
Так чи інак, її віртуозність не змогла мене наситити надовго. Як і з їжею, сексуальні втіхи короткочасні. Вони приходять і йдуть, і їх треба поповнювати. Для справді сповнених змісту і тривалих стосунків між чоловіком і жінкою потрібне ще щось. Це «щось», думав я, і було те, що Ліза назвала «зустріччю душ».
Зійшовши з літака в Цюриху, ми сіли на поїзд в Кур, а там - на вузькоколійку, якою ми доїхали до Санкт-Морітца. А вже звідти автобусом до Сільс-Марії.
Ми винайняли кімнату у родини Фумм, навпроти готелю «Зонне», у Фекс Креста, а за кілька днів облаштували місце для заняття скульптурою просто неба. Оскільки нас було видно з дороги, якою часто ходили туристи, тож нас часом навідували небажані, хоч часом і цікаві, гості. Завжди, вони завжди зверталися до мене «маестро» і дивувалися, коли я пояснював, що був лише учнем Лізи. Вони не звикли бачити скульптора жінку.