Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
Роман по такім ґречнім прошенню дїйсно пішов назад у Смоленськ, далї від клопоту, але Михалко, правдоподібно, зачув, що воно на добре не вийде, і сам з Торчеська у Київ на його місце не пішов, а післав тільки свого брата Всеволода. Дїйсно, молодші Ростиславичі зовсїм не мали наміру слухати ся Андрія й заберати ся з Руської землї. Вони насамперед післали протест Андрію на таке його розпорядженнє, грозячи розривом: „брате! ми щиро признали тебе своїм отцем (старшиною значить), цїловали до тебе хрест і стоїмо при тій присязї, але коли ти тепер вивів брата нашого Романа, нас всїх вигоняєш (путь кажеши), без нашої вини, то Бог і сила хрестна над усїма” (себ то — дамо справу на суд божий, будемо бити ся). Андрій їм нїчого не відповів. Тодї вони наглим нападом впали до Київа, вхопили тут Всеволода з його двором і посадили на київськім столї Рюрика 29), а слїдом обложили й самого Михалка в Торчеську та змусили його відстати від Андрія й пристати до них.
Андрій мусїв дуже розгнївати ся таким бунтом Ростиславичів і постановив їх приборкати, тим більше що Ольговичі, надїючи ся щось скористати з сього розриву, поспішили заявити, що готові помагати йому на всїх його ворогів. Він прислав Ростиславичам новий наказ — забиратись з Руської землї в Берладь 30), коли не слухають ся його. Головним протестантом Андрій при тім уважав Мстислава 31), і він дїйсно не злякав ся Андрієвого наказу: казав на сором обстригти Андрієвого посла і мав дати через нього таку характеристичну відповідь Андрієви: ми тебе досї мали за батька з любови, коли ж ти з такими словами до нас прислав, наче не до князя, а до підручного і простого чоловіка, то роби що собі знаєш, і най буде воля Божа” („а Богъ за всЂмъ”). Як бачимо тут поставлено виразно основне питаннє: рівноправности, автономности князїв, котру хотїв зломити суздальський „самовлавластець” і на Українї, як зломив у себе. Андрій рішив поставити ся й дати українським князям останню лєкцію полїтичної мудрости.
Він збирав ся, очевидно, дуже старанно, бо похід розпочав ся аж по роцї — лїтом 1173 р. Військо самого Андрія київська лїтопись, може побільшуючи (вона взагалї в оповіданню про сю війну впадає в епічний тон або в напушистий, риторичний стиль) 32), числить на 50 тисяч; крім того Андрій велїв прислати помічні війська князям полоцьким, пинським, городенським, і навіть Роману смоленському, що, дїйсно, й вислав свій полк на братів, „бо був тодї в руках Андрія”. Мав він і добровільних союзників: Ольговичі, що зараз по розриві Андрія з Ростиславичами навязали союз з ним, надїючи ся дістати Київ, прилучили ся тепер до армії Андрія, а Сьвятослав Всеволодович, як старший з усіх князїв, прийняв загальний провід. Прилучили ся до походу і ті князї суздальські, що сидїли на Українї. Всїх князїв лїтописи рахують двадцять! Небувалий похід!
Ростиславичі полишили Київ і зачинили ся в меньших і лекших для оборони замках: Рюрик в Білгородї, Мстислав у Вишгородї, а Давид подав ся за помочию в Галичину. Армія Андрія, забравши — мабуть більш неволею як волею, полки Киян, Поршан і Чорних Клобуків, 8 вересня обложила Вишгород. Лїтописець каже, що воєводи Андрієві дістали від нього наказ конче дістати в руки Мстислава й привести до нього, а його братів лише вигнати з Київщини. Але се показало ся не так легким. Мстислав держав ся дуже сьміливо та енерґічно й від разу стрів ворога кріпким боєм — вийшов з замку й натоптав передові полки, ведені Андрієвим братом, славним пізнїйше Всеволодом. „И бысть мятежь великъ, и стонава, и кличь рамянъ 33), и гласЂ незнаемии; и ту бЂ видити ломъ конЂйный и звукъ оружный, отъ множьства праха не знати ни конника ни пЂшьца”. Коли приступили головні сили й обложили замок, Мстислав робив щоденні напади на них з замку, против їх атаків. Облога затягла ся на два місяцї й мусїла страшно притомити й знеохотити військо союзників. Тимчасом Ярослав луцький, що прилучив ся до армії союзників „со всею Волынскою землею”, надїючи ся виторгувати собі при тій нагодї Київ, а стрівши ся на сїй точцї з претенсіями Ольговичів, що хотїли Київа собі, увійшов вкінцї у зносини з Ростиславичами, і вони згодились відступити йому Київ. Тодї він відступив і подав ся до Білгорода, щоб злучити ся з Рюриком. Се було початком панїки в армії союзників: сподївали ся, що Ростиславичі дістануть іще поміч із Галичини, перетягнуть до себе Чорних Клобуків і т. и. Серед ночи нагло розпочала ся в армії загальна несамовита втїкачка. Мстислав помітивши се, ударив з міста на втїкачів і забрав масу в неволю. Ростиславичі вернули ся в Київ; се було на початку падолиста. В Київі вони посадили по умові Ярослава Ізяславича, а в їх руках зістали ся київські волости 34).