Зворотний бік світла
- Автор: Корний Дара
- Серия: Безсмертні #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-4004-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зворотний бік світла». Краткое содержание книги:
Світло не може існувати без темряви, а інколи вони навіть закохуються одне в одного: Птаха — світла безсмертна, Стриб — темний. А от Мальва ще не визначилася, більше того — дівчина донедавна й гадки не мала про своє покликання і про те, чия кров тече в її жилах. До сімнадцяти років Птаха берегла її як зіницю ока, та вже час її квіточці розпускати пелюстки — чорні чи білі, новонароджена безсмертна обиратиме сама!
І розплата Вітри — велика, і смерть Верхи — безглузда, і обіцянка Птахи — щира… Виділа все це, Мати Земля Сарматська розповідала. Та у своїх мареннях Мальва побачила ще одну жінку, найголовнішу в тій колотнечі. Коли помирала мама, вона стояла в її голові, чекаючи, коли Птаха нарешті допоможе немовляті з’явитися на світ, щоб забрати душу Верхи собі… І забрала, а Птаха дозволила це зробити. Птаха — велична, світла, сильна безсмертна беззастережно підкорялася тій жінці. Чому? Мальві здалося, що якби та пані захотіла, то могла б врятувати і матір також чи принаймні дозволити Птасі спробувати. Але ж ні! Правила, про які торочить так часто Птаха, напевне, то вони. Як вона інколи її діставала з тими правилами — те можна робити, а те не слід. Так правильно, а так не дуже. Запитаєш чому? Передбачувана відповідь — «Закони неписані і писані для всіх безсмертних існують, і їх слід виконувати». Велика тлуста крапка, Мальво! А як ти гадала? Птаха часто видавалася надто передбачуваною, аж до оскоми, як ото інструкція до холодильника чи пралки. От і в той момент, коли на світ з’явилася маленька Мальва, Птаха чинила за інструкціями, тобто тими своїми неписаними законами.
Мальва лютувала, була зла на всіх — на безсмертних, смертних, дурнуватих сарматок. Встала з землі лишень тоді, коли приплив жалю та гніву минувся. Звісно, Птахи поруч не було. Пані Досконалість, чомусь те слово найбільше пасувало її Учительці, чемно відійшла вбік, делікатно залишивши Мальву наодинці з розпачем, з болем та смертю, яку не здолати.
Мальва спустилася вниз до моря. Там, зайшовши у воду по коліна, стояла Птаха і шукала, здавалося, нитку на горизонті, яка відділяла воду від неба. В променях сонця безсмертна зараз нагадувала Мальві кам’яну фігуру жінки біля Храму в Яровороті. Море тяжко зітхало, накочуючи на берег невеличкі кучеряві хвилі. Птаху це, здавалося, зовсім не турбувало. Вона незворушно стояла, вдивляючись у море.
— Птахо, — покликала Мальва.
Жінка почула.
— Ти мене ненавидиш?! — чи запитувала, чи стверджувала, навіть не озираючись, наче говорила з водою. — Я тільки виконувала волю Творця. Я не знала тоді, що ти його донька. Чи могла б я врятувати твою матір? Можливо, якби трішки раніше і якби…
Не договорила. Мальва поклала руку Птасі на плече:
— Це вже не важливо, Птахо. Бо якби не ти — мене взагалі могло не бути. Якби не ти і не Вітра. Ти лишень добре виконала своє призначення. Але тій сучці з серпом смерті матері я не пробачу ніколи.
— Звідки ти зна… — затнулася на півслові.
— Матір Земля має пам’ять, Птахо. А вона тут для мене рідна. І вона мені — Матір. Я чула її голос, коли лежала на маминій могилі. Я тебе ні про що не розпитую, це — зайве. І знаєш чому? Ми з тобою на одному боці, Птахо, і не обов’язково він має колір. — Мальва зробила паузу. Тоді раптом перевела розмову на інше. — Але чому маму Верху поховали в такій дивній позі?
— Ти і це побачила? — вкотре стверджувала чи запитувала Птаха.
Мальва кивнула. Вона багато чого бачила і вже навіть переставала дивуватися своїм талантам, які випадково в собі відкривала. Птасі було не по собі інколи поруч з Мальвою. Одиниці з безсмертних народжувалися від безсмертних. А коли то ставалося аж у третьому поколінні, то вважалося, що безсмертний має надсилу. Та надсила все сильніше з кожним днем прокидалася у Мальві. Хіба темні так просто здадуться?
— Сармати ховають своїх покійників у першородженому стані, тобто в якій позі людина знаходиться в утробі матері перед появою на світ, у такій і помирає. Покійника кладуть на лівий бік, голова завжди повернута на схід Сонця, як віра в нове народження-сходження, ноги підігнуті, руки складені в молитовній позі. По закінченні життя людина повертається туди, звідки прийшла, — в лоно Великої Матері. Чим воїн хоробріший, тим вищий курган над ним насипають. Курган Вітри тут найвищий.
Мальва схилила голову на плече Птахи. Та обійняла її. Так і стояли у воді, думаючи кожна про своє. Мовчанку зрушила Мальва:
— Скільки років минуло у цьому світі, відколи мене ти забрала з нього?
— Як і у Світі Єдиного Бога — сімнадцять.
— Не так і багато. Як думаєш, Вітра жива?
— Можливо, й жива. Я давно сюди не зазирала. Коли останній раз тут була, років п’ятнадцять тому, вона залишалася живою і навіть щасливою. Так, щасливою — серед своїх, серед тих, кому вона підхожа. Тебе і Верху вона пам’ятатиме завжди, але і жити далі треба, і постаратися бути комусь потрібним також. Плем’я поляниць — кочове, майже завжди в русі. Для них вірні друзі — то вітер, воля, битва, шал боротьби та коні. І зараз вони мандрують, можливо, й Вітра з ними. А в ці краї вони завжди повертають, бо тут їх жертовник. Жертовник Великої Матері.