Твори у 12 томах. Том 09
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #9
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Волинець
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 09». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До дев’ятого тому ввійшли: повісті «Звір Предковічний»(1911, окреме видання — Нью-Йорк, 1913) та роман «Місячна долина (Нью-Йорк, 1913).
Одного дня пополудні до Робертсів завітав якийсь незнайомець, а ввечері Біллі повернувся з дивною новиною: досить йому сказати слово, розповів він Сексон, і йому дадуть посаду старшого у стайні на сто доларів у місяць.
Досяжність таких грошей просто приголомшила Сексон, тим більше, що перед ними стояла вбога вечеря: варена картопля, розігріті боби й маленька сирова цибулина. На столі не було ані хліба, ні кави, ні масла. Цибулину Біллі приніс у кишені — знайшов її на вулиці. А тут маєш — сто доларів у місяць! Сексон облизала сухі губи й, намагаючись не виказати хвилювання, запитала:
— Чому це старий хазяїн звернувся саме до тебе?
— Дуже просто, — відповів Біллі.— 3 тисячі причин. Він доручив Короля й Принца казна-кому, і Король закульгав. До того ж хазяїн, мабуть, довідався, що його скебам найбільше перепадає від мене. А старий Меклін, що хтозна-відколи за старшого в стайні,— він занедужав. Когось треба на його місце. Хазяїн мене знає — я працював у нього давно, і знає, що на мене можна звіритись, — на конях-бо я змалку добре тямлю. Хай йому чорт, таж окрім байдикування це єдине, на чому я знаюся!
— Але ж подумай, Біллі,— прошепотіла Сексон. — Сто доларів у місяць! Сто доларів у місяць!
— І відцуратися товаришів, — відказав він.
В голосі його не було ані запиту, ані ствердження — Сексон могла це зрозуміти, як собі хотіла. Вони глянули одне на одного. Вона чекала, що скаже він, а він мовчав і дивився на неї. Раптом вона відчула, що настав один з найкритичніших моментів у їхньому житті, і взяла себе в руки, щоб якомога спокійніше поставитись до цього. Біллі незворушно мовчав, не хотівши нав’язувати їй своєї думки. Він не хотів їй допомогти. В очах його не було ніякого виразу. Він просто дивився й дожидав.
— Ні… ні, ти не можеш цього зробити, Біллі,— промовила вона нарешті,— Ти не можеш відцуратись товаришів.
Він рвучко простягнув їй руку, і обличчя йому засяяло радістю.
— Дай-но мені! — скрикнув він, і руки їхні міцно стиснулися. — Ти найвірніша в світі дружина. Якби всі робітники мали таких жінок, ми не програли б жодного страйку.
— Як би ти повівся, бувши нежонатий, Біллі?
— Послав би хазяїна к бісу!
— То так само ти маєш зробити й тепер. За що ти стоїш, за те й я стоятиму. Інакше яка б з мене дружина була?
Сексон згадала про незнайомого, що заходив уранці; треба було користуватися з нагоди.
— Сьогодні був у нас один чоловік, Біллі. Він хоче найняти в нас кімнату. Я сказала, що побалакаю з тобою. Він дає шість доларів у місяць. Цих грошей вистачило б на половину внеску за меблі, та ще й на лантух борошна. В нас уже борошно скінчилося.
Для Біллі ця думка була нестерпуча; Сексон це знала і боязко стежила за ним.
— Мабуть, якийсь скеб?
— Ні, він кочегар — працює на товарняках до Сан-Хозе. Звуть його Деймс Гармон. Його нещодавно перевели сюди з Тракі. Він каже, що відсипається переважно вдень і тому шукає кімнати в тихій родині, без дітей.
Біллі погодився аж після довгої розмови, лише коли Сексон запевнила, що пожилець не завдасть їй надмірного клопоту. І все-таки Біллі заявив насамкінець:
— Тільки я не хочу, щоб ти слала постіль будь-якому чоловікові. Не випадає, Сексон. Від цього вже я повинен тебе вберегти.
— Звичайно, Біллі,— жваво відказала вона. — Якби ти згодився стати за старшого в стайні, про це й мови не було б. Але ж ти не повинен того робити — це було б негарно. І якщо я вже стою за те, що й ти, то не заважай мені й допомагати тобі, чим можу.
Виявилося, одначе, що Джеймс Гармон навіть менш клопітний пожилець, ніж Сексон сподівалася. Як на кочегара, він був дуже охайний і після роботи завжди вмивався у себе в депо. Він узяв ключа від кухні і ходив тильними дверима. З Сексон він заледве встигав вітатися й прощатися — уночі працював, удень спав, — і минув цілий тиждень, поки він навернувся Біллі на очі.
Біллі почав повертатися додому щораз пізніше. Повечерявши, знову виходив і не казав Сексон куди; вона й не питала, та відгадати було не важко — запах віскі був надто недвозначний. В такі дні він поводився ще спокійніше, ніж завжди: алкоголь не впливав йому на ноги; в його рухах не було нічого похапливого й непевного. Віскі вдаряло йому тільки в голову і ще дужче затьмарювало очі. Він не зробився легковажний, а чи жвавіший, чи дратливіший. Навпаки — алкоголь надавав його судженням більшої поважності й мало не врочистої глибини. Говорив він мало, але вже як озивався, то неомильним тоном оракула. В такі хвилини йому й не пробуй заперечувати, ані з ним сперечатися — слово його було закон. А вже коли висловлювався круто, то воно виходило вдесятеро крутіше, ніж звичайно, бо це бувала думка, яку він виношував немовби так само розважливо, як і вимовляв.