Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни

— Якщо я вибрався з того пекла, то я обов’язково буду жити, — долаючи страшний біль від опіків виціджував із себе усмішку Дядя Саша в лікарні.

— Виживете! — підбадьорливо сказав хтось із лікарів, які оглядали Олександра, і обережно взяв чоловіка за обгорілу руку.

— Я допоможу вам боротися за моє життя, — відповів медику Олександр і якимись надлюдськими силами стиснув руку лікареві.

— Ви сильний і терплячий — таких не багато, — кивнув лікар і замінив чоловікові крапельницю.

— Ви вже вибачайте, що я вночі вас підняв, як мені стало трохи недобре, — ніяково вибачався Олександр і вкотре вражав своєю терплячістю й стриманістю і лікарів, і родичів. — Я викарабкаюсь і піду далі служити. На війну мають йти зрілі досвідчені чоловіки, і допоки нашому синові-студентові йти в армію, ми маємо цю війну закінчити. Я з такою думкою йшов до військкомату і з такою думкою воюватиму до останнього.

Лікарі подивовувалися силі Олександра, а рідні вірили, що в їхнього Сашка вистачить здоров’я одужати. Дядя Саша навіть дзвонив своїм хлопцям і розпитував, як там на Світлодарці? Але смерть була невблаганною. Чоловік пролежав у лікарні трохи понад тиждень, витримав дві складні операції і за день до свого 51-річчя, 28-го серпня, помер...