Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Знайшли декількох вцілілих зі злощасного «Мстителя», серед яких — невгамовна Гарлі. Здається, важкі випробування лиш укріпили її дух. А ще винахідлива Ана. Усі вони зголосилися приєднатися до мого екіпажу — на мою величезну радість. Я щаслива, що вони зі мною, адже ще не можу довіряти тим Зміям, що присяглися мені у вірності після своєї поразки.
Скоро настане час вирушати, і я не певна, що колись іще повернуся на Захід. Я — прямий потомок давнього королівського роду, та коли Адлер забрав мене від батьків, він також забрав і моє майбутнє. Тож тепер я сама сплету його мереживо.
Я вирішила зберегти ім’я, з яким виросла. Хоч саме Адлер дав його мені, все ж з роками воно стало частиною мене. А справжнє ім’я залишиться в моєму серці — поряд із любов’ю до батьків, яких я не пам’ятаю. Ім’я Мейрін — символ життя, яке могло бути, та якого я ніколи не знатиму.
Схоже, Естер врешті віднайшла спокій — розповівши свою історію, а ще усвідомивши, що справедливість таки запанувала. Я досить довго відновлювала сили, та щойно окріпла достатньо для того, щоб зійти з корабля, знайшла стежину до Естер і розповіла їй про смерть Адлера. Вона приготувала мені лікувальну настоянку і запропонувала залишитися в неї, пообіцявши навчити мене всьому, що сама знає. Неймовірна спокуса… Навіть більша, ніж можу зізнатися в цьому самій собі. Та на превелике розчарування Естер, я відмовилася. Я сказала їй (і собі також), що тепер я маю обов’язки. Я не збрехала, хоч ми обидві розуміємо, що це далеко не вся правда. Мене лякає магія, що клубочиться в мені. Ця темінь, яку я більше не посмію вивільнити. Та якщо одного дня я передумаю й вирішу повернутися, Естер запевнила, що у її вікні завжди горітиме для мене вогник. Тож, гадаю, Захід поки не хоче випускати мене зі своїх обіймів.
Почувши кроки, я обертаюся і бачу Бронна, що спускається з пагорба; вечірнє сонце позолотило його чорну шевелюру. Мені вдалося вилікувати більшість його ран, та все ж залишилися декілька шрамів від опіків — отрута океанських хижаків неймовірно сильна.
Він сідає поруч зі мною на землю, кладе голову мені на плече.
Ми мовчимо.
Досі не віриться, що ми вижили. Й одна річ — піддатися власним бажанням тоді, коли вже нема що втрачати, і зовсім інша — коли все кардинально змінилося. Точніше — повернулося на стартову точку.
Я заручена з іншим чоловіком. Я вийду за нього заміж на благо Східних Островів. Він гідний чоловік.
А той, хто зараз поруч зі мною — одночасно моя протилежність і моє дзеркало. Промінь світла у моїй темряві. Темнота, що застилає моє світло. І всі півтони між світлом і темрявою. Та чи витримаємо ми муку стосунків, у яких ми поряд, але не пара? Якою ж сильною має бути любов?!
Вечоріє. І коли повз нас пролітає остання пташка, Бронн порушує тишу.
— Я все хотів запитати, відтепер мені звертатися до тебе «Ваша Величносте» чи «Капітанко»?
— Думаю… обидва варіанти підходять.
Він заливається сміхом.
— Скоро забажаєш, щоб я віддавав тобі честь і робив реверанс!
— Ну звісно!
Поки я одужувала, розповіла Броннові все про Адлера, про своїх предків і справжніх батьків. Знаю, мої секрети в нього — під надійним замком.
Він добре розуміє, що відбудова Східних Островів — першочергове завдання.
— Що станеться з нами, коли повернемось додому? — цього разу він запитує серйозно. — Коли ти вийдеш заміж за Торіна?
Я дивлюся на нього, жадаючи якось втішити, але не знаходжу слів. Я не можу брехати йому, а чесна відповідь ранить…
— Я не знаю…
Він киває, і на його обличчя спадає тінь. Він зовсім не це сподівався почути, проте розуміє, що все інше буде чистої води брехнею.
— У такому разі чекаю ваших наказів, Капітанко!
Він віддає мені честь, ми довго дивимося одне на одного, а тоді він іде геть, знову залишивши мене одну.
Я вдивляюся в океанські далі. Знаю, завтра він принесе на своїх хвилях нові випробування — на мене чекають нові битви, нові злети й падіння, проте зараз, просто цієї миті, я відчуваю гармонію з собою.
Зі сходу дме легкий бриз, і я стуляю повіки. Нехай вітер несе усе, що йому до снаги. Я до всього готова.
Подяки
Ця книжка не з’явилася б без підтримки й титанічної праці надзвичайних людей, і я безмежно вдячна долі за такий щедрий подарунок — знайомство з ними.