Спокута

Нехай винні ховають невинних, і нехай ніхто не змінює свідчень. А де зараз Мейс, хто допоможе копати? Той хоробрий ведмідь, капрал Мейс. Ось ще одна незавершена справа і ще одна причина, чому він мусить залишитися тут. Він повинен знайти Мейса. Але спершу він знову повинен пройти всі ці милі, повернутися на північ до того поля, де фермер із собакою все ще йдуть за плугом, і запитати у фламандської жінки і її сина, чи вважають вони його винним у їхній смерті. Бо людина часом надто багато бере на себе в марнославному пориві самозвинувачення. Можливо, вона скаже «ні» — по-фламандському. Ти хотів допомогти нам. Ти ж не міг перенести нас через поле. Ти ніс близнюків, а не нас, ні. Ні, ти не винен. Ні.

Почувся шепіт, і він відчув чийсь подих на своєму розпашілому обличчі.

— Дуже багато галасу, начальник.

За головою капрала Нетла видно було широку смугу темно-синього неба, а на її тлі чітко вимальовувався пошарпаний край зруйнованої стелі підвалу.

— Галасу? Що я робив?

— Кричав «ні» й усіх перебудив. Деякі хлопці сильно роздратувалися.

Він спробував підвести голову, але не зміг. Капрал запалив сірника.

— Господи. Ти й справді жахливо виглядаєш. Ану, давай. Ковтни.

Він підняв Тернеру голову й приклав йому до губ манірку.

Вода мала металевий присмак. Коли він напився, на нього накотила величезна, океанічна хвиля втоми, затягаючи його кудись у глибину. Ішов він по землі, аж впав у океан. Щоб не лякати Нетла, він намагався говорити розсудливіше, ніж був здатен.

— Послухай, я вирішив залишитися тут. Є деякі справи, які мені треба залагодити.