Подорож на Місяць

«Сасквеганна» визначала глибини, придатні для прокладання підводного кабеля, який має сполучити Гавайські острови з американським берегом.

Вночі проти 12 грудня корвет був якраз на 27°7? північної широти і 41°37? західної довготи від Вашінгтонського меридіана.

Місяць, у фазі останньої чверті, починав сходити над горизонтом.

Коли капітан Бломзберрі пішов, лейтенант Бронсфілд і кілька офіцерів зібралися на палубі. При появі Місяця їх погляди звернулися до цього світила, на яке були тоді скеровані погляди всієї західної півкулі. Найкращі морські підзорні труби не могли спіймати в поле свого зору снаряд, який блукав навколо видимої половини місячного диска, і, проте, всі наводили туди свої труби.

— Вони вилетіли десять днів тому, — сказав лейтенант Бронсфілд. — Що сталося з ними тепер?

— Вони прилетіли, лейтенант! — вигукнув молодий мічман. — І вони роблять те саме, що роблять усі мандрівники, які приїхали до нової країни: вони гуляють там.

— Я певен цього, бо ви мені це кажете, мій молодий друже, — відповів, усміхаючись, Бронсфілд.

— Проте, — сказав інший офіцер, — не можна мати сумніву, що вони прибули. Снаряд повинен був досягти Місяця під час його повної фази — п'ятого опівночі. Сьогодні 11 грудня, отже, після того пройшло шість днів. За сто сорок годин при світлі можна влаштуватися з усіма вигодами. Мені здається, що я їх бачу, наших хоробрих земляків, як вони стали табором на дні якоїсь долини, на березі селенітського джерела, поблизу снаряда, напівзаглибленого у грунт від свого падіння, серед вулканічних брил. Капітан Ніколл розпочинає свої вимірювання місячних гір, щоб згодом занести їх на карту, президент Барбікен начисто виправляє свої нотатки про подорож. Мішель Ардан покурює свої ароматні гаванські сигари.

— Саме так має бути, саме так! — вигукнув молодий мічман, захоплений втішними словами свого начальника.

— Хочу так думати, — відповів лейтенант Бронсфілд. — На жаль, безпосередні новини з місячного світу не доходять до нас.

— Вибачайте, лейтенанте, — сказав мічман, — але хіба президент Барбікен не може написати?

Вибух реготу зустрів цю відповідь.

— Ні, не лист, — жваво продовжував юнак. — Пошта тут нічого не зробить.

— Мабуть, тоді телеграф буде до речі? — іронічно спитав один з офіцерів.

— Ні, він так само ні до чого, — відповів мічман, ніяк не збентежений. — Але дуже легко встановити графічне сполучення з Землею.

— Як саме?

— За допомогою телескопа на Лонгз-Пік. Він наближає Місяць на віддаль восьми кілометрів до Скелястих гір і дає змогу бачити на його поверхні предмети, що мають три метри в діаметрі. То нехай наші кмітливі друзі побудують гігантську абетку. Нехай вони накреслять слова завдовжки до двохсот метрів і речення в п'ять кілометрів, і таким способом зможуть послати нам свої новини.