Андрій Лаговський
- Автор: Крымский Агафангел Ефимович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
— Ах, святий Єфреме! Як я тебе розумію!! — шепотів Лаговський…
«А ще гірше, — казав Лаговському св. Єфрем далі, — ще гірше — якщо людина полюбить особу другого полу. Тоді до егоїстичної прихильності додається ще й сексуальна мерзота. Коли ще й були в індивідуальній прихильності якісь ідеальні, ніби святі ілюзії, то вони в сексуальних відносинах вкрай пропадають. Чиниться нечиста бридота… А далі надходить фізичне знесилення… з людини робиться якась викручена ганчірка… людина нудить світом… Розчарування…»
— Так, так!! — надпориваючись казав собі Лаговський. — Це щира твоя правда, Єфреме, яку я сам на собі спробував!.. Тільки ж ти позабувсь додати, що після того людина вже й боїться зостатися на самоті, а безпорадно чіпляється за інших, благає, щоб вони її пожаліли-полюбили, і попадається в щонайгіршу неволю… А якого ліку ти мені порадиш, щоб вигоїтися? Що може одзволити од такої неволі?
«Аскетизм! — на тисячі ладів музикально одповідав святий Єфрем Сірін Лаговському крізь чорні рядки своїх писань. — Аскетизм!..»
Правду кажучи, професорові ніколи не було дуже далеко од аскетичного життя: проста, вбога обстанова, проста бідна їжа, непоказний одяг, брак честолюбивості — це давно ввійшло було в його плоть і кров. Через те Єфремові проповіді, доки вони говорили проти рабства перед розкошами сьогосвітніми, були для професора мало цікаві; та він їх навіть попросту проминав, як не новину для себе, бо в цій царині його дух і так не був рабом. Гнітило його зовсім інакше рабство, йому треба було вбити тільки свій сердечний рабський біль, отой біль, що поставав з нудьги за сім’єю Шмідтів. Досі ніякими своїми логічними і навіть найлогічнішими міркуваннями визволитися з того болю ще не можна було — так чи не дасть рецепта й чисто практичної поради святий Єфрем Сірін?
І Лаговський знайшов тую емпіричну пораду, якої бажав. Радикальний рецепт був один: голод.
«Добровільний голод хоч і коли — то не завадить, — вичитував собі Лаговський з писань св. Єфрема. — Лікарів поспитайтеся — то й ті вам скажуть, що переповнений живіт є джерело всіх хороб. Поголодувати, з’їсти менше, ніж хотілося б, — це навіть для гігієни добре. А вже ж коли впаде духовна неміч, з ображеного самолюбства, чи з амбіції, чи з тілесних страстей (або з безталанної приязні! — додавав собі в дужках Лаговський pro domo sua[75]) — то треба зовсім покинути їсти: всякі страсті знищує голод».
Оця грубо матеріалістична порада найбільше заполонила фантазію Лаговського і зробилася для нього найлюбішим одкровенням. Всякі релігійні поривання Єфрема Сіріна, всякі зітхання за Богом — усе після того одійшло для читача на другорядний план. Зцілющою водою одтоді кропила душу Лаговському тільки ота матеріалістична, емпірична порада: голод.
Він зачав морити себе голодом, не їв, не пив, доки ставало сили, щоб терпіти. Як підходила південна пора і час для снідання — розвивалися шлункові соки, і живіт аж кричав їсти. Професор терпів. Далі соки ніби розпливалися десь по тілу, в організмі на чверть години почувався ніби легесенький пароксизм холодної пропасниці, а далі вже не хотілося їсти — аж доки не надходила пора обідняя. Тоді знов одбувався в організмі той самий болючий фізіологічний процес голодного страждання — і знов після того живіт утихомирювавсь. Іноді, щоб завдати собі більшої муки, професор з’їдав трохи солі — і після того мучив себе непиттям.
Як голод чи жадоба дуже сильно давалися взнаки, то професор дещо брав з’їдав чи випивав чаю, та небагато, щоб мук од голода не розганяти-таки. І серед тої ненастанної боротьби з фізичними муками од неїдіння він зовсім добре відчував, що душевні болі розвіюються, нема охоти про них думати. На диво йому, і фізичне здоров’я його не руйнувалося з такого режиму, а ще ніби й ліпшало, міцнішало. Душевна свіжість, втішне визволення од в’їдливих спогадів родили з собою й тілесну свіжість.
75
3 приводу себе (лат.). — Ред.