Майстер
- Автор: Тойбин Колм
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3537-3
- Переводчик: Ольга Анатольевна Тельная
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Майстер». Краткое содержание книги:
Не розповідав він нікому і про те, що за його відсутності, на превеликий жаль Бутів і лікаря, Констанс занурилась у глибоку меланхолію, майже не вставала з ліжка і страждала, за словами Френсіса Бута, більше, ніж будь-хто міг би собі уявити. Генрі побачив сліди цього стану, коли повернувся, хоча Констанс і намагалася це від нього приховати. Вона була рада, коли він обідав у Флоренції, бо могла провести вечір на самоті. Глухота помітно її дратувала, і, трохи побувши в його товаристві, Констанс із задоволенням ішла від нього.
Але, коли погода поліпшилась і прийшла весна, Констанс стала значно щасливішою. Вона любила свій великий будинок і сад, який починав укриватися квітами, та щодня тривалий час милувалася краєвидами старої Флоренції, що лежала внизу, здавалося, навіть не відчуваючи спокуси вийти за межі свого невеличкого володіння. Тож, вона охороняла власну приватність і шанувала усамітненість Генрі, і за шість тижнів, що їх вони прожили поруч, ці двоє жодного разу так і не з’явилися разом на публіці.
Він напружено працював над історією про папери Шеллі, збережені Клер Клермон і американського відвідувача. Генрі думав, що повернутися до цього прекрасного будинку, у це затишне місце було трохи неправильним, адже це скидалося на те, що він апелює до милості Констанс, якій уже нічого йому запропонувати. Вони обоє знали, що Генрі знову поїде звідси, що для нього це лише короткий перепочинок від усамітнення, від лондонського життя чи від інших мандрівок. Але для неї ця весна, цей будинок і постійна присутність Генрі зроблять цей час найліпшим і найрадіснішим періодом усього її життя. Зараз Констанс перебувала у стані щасливого піднесення, що, на його думку, було наслідком ретельно вивіреного балансу між їхньою взаємною віддаленістю та небажанням спілкуватись із кимось іще. Вона гарно вдягалася, переважно в біле, була уважною до декорування будинку та впорядкованості саду, а також недремним оком слідкувала за справами в кухні.
Одного пізнього полудня, коли вони зустрілися на терасі за чаєм, до Каса Річіері-Коломбі завітала неочікувана гостя — письменниця валійського походження міс Рода Броутон, із якою Генрі познайомився в Лондоні багато років тому. У листі, надісланому з Англії, вона говорила, що зайде з візитом, але не назвала точної дати. Вона, вочевидь, була дуже здивована, зустрівши тут Генрі, але тепло його обійняла.
— Я знала, що ви — в Італії,— вимовила вона.— Про це мені сказали друзі у Венеції, але не сподівалася знайти вас у Флоренції.
Генрі дивився, як вона опускається у плетене крісло, збивши перед тим подушки, як теревенить, не змовкаючи ні на мить, що когось іншого могло б одурити, адже створювало у слухача враження, ніби вона є не дуже розумною особою.
— Але ви двоє разом? — продовжувала гостя.— Як чудово! Я могла роками їздити Італією і не побачити жодного з вас. А тут зустрічаю одразу обох.
Генрі всміхнувся і кивнув слузі, котрий підійшов, аби долити міс Броутон чаю. Те, що вона ніколи не дослухалася до слів інших і нічого не помічала, крім свого особистого, хай і тимчасового, комфорту, як знав Генрі, було лише добре припасованою маскою. Насправді ж вона не пропускала геть нічого з того, що відбувалося навколо неї. Він навіть припускав, що ця жінка весь час знала, що він живе під дахом міс Вулсон, і його, Генрі, першочерговим завданням є змусити її засумніватися у правдивості цієї інформації.
Вони поговорили про різних людей, із якими міс Броутон зустрічалась у Венеції, а потім розмова повернула на те, як приємно полишити Лондон.
— Я завжди мріяла жити у Флоренції,— сказала Констанс.
— І тепер ви тут живете,— сказала міс Броутон,— і ви теж. Які ж ви обоє щасливі мати такий красивий будинок.
Міс Броутон посьорбувала чай, доки Констанс зосереджено дивилась удалину. Генрі кортіло опинитися зараз за своїм письмовим столом, аби він мав удосталь часу, щоб придумати належну відповідь. Але діяти треба було швидко, тож він не знав, чи зуміє відкинути її припущення повністю.
— Звичайно ж, міс Броутон, я лише зайшов у гості, як і ви,— сказав він.— А міс Вулсон і дійсно пощастило.
Коли він поглянув на Констанс, то помітив, що це його зауваження, здається, її зовсім не зацікавило.
— Де ви зупинилися? — запитала Рода Броутон.
— Ох, я довго мандрував,— відповів Генрі.— Був у Венеції, як ви вже знаєте, і, можливо, поїду до Риму. Флоренція — просто казкова, та тут забагато культурного товариства, як на бідного письменника.