Війна і мир 3-4

Наполеон знизав плечима і, нічого не відповівши, продовжував свою прогулянку. Бельяр голосно і жваво став говорити з генералами почту, які оточили його.

— Ви дуже запальні, Бельяр, — сказав Наполеон, знову підходячи до прибулого генерала. — Легко помилитися в запалі, їдьте і подивіться, і тоді приїжджайте до мене.

Не встиг ще Бельяр зникнути з очей, як з другого боку примчав новий посланець з поля бою. — Eh bien, qu’est се qu’il у а?[151] — спитав Наполеон тоном людини, роздратованої безперестанними перешкодами.

— Sire, le prince...[152] — почав ад’ютант.

— Просить підкріплення? — з гнівним жестом промовив Наполеон. Ад’ютант ствердно нахилив голову і став доповідати; та імператор одвернувся від нього, зробив два кроки, зупинився, вернувся назад і підкликав Бертьє. — Треба дати резерви, — сказав він, злегка розводячи руками. — Кого послати туди, як ви гадаєте? — звернувся він до Бертьє, до цього oison que j’ai fait aigle[153], як він згодом називав його.

— Государю, послати дивізію Клапареда? — сказав Бертьє, знаючи напам’ять усі дивізії, полки та батальйони.

Наполеон ствердно кивнув головою.

Ад’ютант помчав до дивізії Клапареда. І через кілька хвилин молода гвардія, що стояла позад Кургана, рушила зі свого місця. Наполеон мовчки дивився в цьому напрямі.

— Ні, — звернувся він раптом до Бертьє, — я не можу послати Клапареда. Пошліть дивізію Фріана, — сказав він.

Хоч не було ніякої причини, щоб замість дивізії Клапареда послати дивізію Фріана, і навіть була очевидна незручність і загайка в тому, щоб зупинити тепер Клапареда і посилати Фріана, але наказ було точно виконано. Наполеон не бачив того, що він відносно своїх військ грав роль лікаря, який заважає своїми ліками, — а цю роль він так правильно розумів і осуджував.

Дивізія Фріана, так само, як і інші, зникла в диму поля бою. З різних боків усе прилітали ад’ютанти і всі, ніби змовившись, говорили те саме. Всі просили підкріплень, усі казали, що росіяни держаться на своїх місцях і роблять un feu d’enfer[154], від якого тане французьке військо.

Наполеон сидів у задумі на складаному стільці.

Не ївши з ранку, m-r de Beausset, який любив мандрувати, підійшов до імператора і насмілився шанобливо запропонувати його величності поснідати.

— Сподіваюсь, тепер уже я можу поздоровити вашу величність з перемогою, — сказав він.

Наполеон мовчки заперечливо похитав головою. Гадаючи, що заперечення стосується перемоги, а не сніданку, m-r de Beausset дозволив собі грайливо-шанобливо зауважити, що нема на світі причин, які могли б перешкодити снідати, коли можна це зробити.

— Allez vous...[155] — раптом понуро сказав Наполеон і одвернувся. Блаженна усмішка жалю, каяття і захоплення засяяла на обличчі пана Боссе, і він пливучою ходою відійшов до інших генералів.