Ми проти вас
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-65-8
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ми проти вас». Краткое содержание книги:
Увага! Книга містить ненормативну лексику.
— А-а-а-а-наЯкого ми-ми-биилого? Ну й вали до біса, твого довбаного вина вже нема, отак! Ти НЕ ПРИЙШЛА! Ти казала, що прийдеш на острів, але НЕ ПРИЙШЛА!
І тоді, почувши, що Майя п’яна, Ана вже не має що втрачати. Вона кладе слухавку і прожогом вибігає за двері.
Звинуватити її в тому, що зовсім скоро станеться, надзвичайно важко. Але водночас дуже і дуже легко.
Політику зрозуміти складно. Напевно, ніхто не розуміє її до кінця. Ми дуже рідко знаємо, чому бюрократична система працює саме таким чином, адже корупцію неможливо довести, якщо все пояснювати банальною некомпетентністю. У поліцейському відділку відбулася телефонна розмова, в одну з кімнат заходять поліцейський і жінка з міської адміністрації. Міра розлючена і прагне бою, але поліцейський, повернувшись, повідомляє їй, що Лео відпускають, він може їхати додому. «Зважаючи на те, що хлопець іще зовсім малий». Міра кричить, що саме це вона й доводить уже понад годину, але їй зрозуміло, що цього поліцейським і треба. Вони вдаватимуть, ніби вона, адвокатка, зуміла їх переконати. Проте Міра знає, що це неправда. Поліцейським хтось зателефонував.
Коли Міра, Петер і Лео виходять із відділку, Петер помічає знайомий автомобіль. Він каже Мірі, щоб їхала разом із Лео додому, і Міра добре розуміє, що все це означає, але вдає, ніби нічого не сталося. Петер чекає, поки його дружина і син зникнуть з поля зору, а тоді підходить до чорного автомобіля. Стукає у вікно, щоб чоловік у чорному костюмі відчинив двері.
— Петере, привіт! Оце так несподіванка! Не думав, що зустріну тебе тут, — каже політик.
Петер здивований, що хтось уміє так невимушено брехати.
— Мого сина забрали на допит у поліцію через бійку, в якій брали участь бандити, і раптом у них не виявилося запитань. Ти, звісно, нічого про це не знаєш? — рубає словами Петер.
Він не вміє приховувати свої почуття — ні злість, ані тривогу чи батьківську слабкість. За це Річард Тео мовчки зневажає Петера.
— Звичайно, ні, — привітно відповідає він.
— Дай вгадаю: в тебе багато друзів? — у гніві запитує Петер. Тео витирає бризки його слини з рукава свого піджака.
— Ти також маєш друзів, Петере. Скоро тобі повідомлять про час і місце проведення пресконференції, на якій представлять нових власників фабрики. Там будуть присутні політики, представники місцевого підприємництва, усі впливові особи в нашій комуні. Як твій друг, я буду вдячний, якщо ти теж прийдеш.
— І там я повинен відсторонитися від «Групи»?
Річард Тео вдає, ніби нажаханий.
— Петере, ти відсторонюєшся від НАСИЛЬСТВА. Насильства, яке, здається, скоро затягне твого СИНА!
Петер починає задихатися.
— Чому тобі так важливо виступити проти «Групи»?
Тео відповідає:
— Тому що їхня влада тримається на насильстві. Демократія не повинна таке дозволяти. Треба подолати всіх, хто отримує владу через бійку. Тому що, Петере, в одному можна мати певність: ніхто з тих, хто отримав владу, не віддасть її добровільно.
Петеру огидний навіть звук власного голосу, коли він запитує:
— І яка мені вигода з усього цього?
— Вигода? Ти отримаєш контроль над клубом. Зможеш використовувати спонсорські гроші, як забажаєш. Спонсори навіть дозволять тобі провести свою кандидатуру до правління клубу!
— Свою кандидатуру?
— Кого захочеш.
Петер переводить погляд з одного черевика на інший. І врешті шепоче:
— Окей.
Скоро він виступить на пресконференції. Скаже там усе, що треба. Вороття нема. Тепер він — проти «Групи».
Річард Тео від'їздить, почуваючись не злим, а лише прагматичним: такий чоловік як Теему Рінніус може впливати на голосування людей на виборах. За це Річард Тео повинен йому щось запропонувати. Єдине, чим переймається Теему, — це його трибуна зі стоячими місцями. Річард не може віддати йому цю трибуну, якщо перед тим її в нього не забере.
Ана вибігає за двері не для того, щоб когось скривдити, їй просто несила залишатися вдома. Вона навіть не збиралася стежити за Беньї в лісі, просто помітила його білий светр трохи далі між деревами. Беньї рухається повільно, ніби його ноги ніяк не дійдуть згоди з рештою тіла. Ана вміє вистежувати звіра, вона робить це інстинктивно, тому просто йде слідом за Беньї. Може, вона лише хоче знати, куди він піде, і чи в нього є інша дівчина, до якої він прямує. Ана ще встигає подумати, що, можливо, їй полегшає, якщо побачить його з якоюсь дівчиною, яка, бляха, в сотні разів гарніша за неї. Ніч насувається швидко, але Ана прямує за червоним вогником сигарети, за солодким димом, що тягнеться за Беньї.