Зелений дім
- Автор: Варгас Льоса Марио
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00189-8
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Зелений дім». Краткое содержание книги:
Дівчинку з індіанського племені силоміць забирають у батьків, віддають до монастирської місії, потім виганяють на вулицю, і вона потрапляє до будинку розпусти. Розбійник Фусія мріє розбагатіти у будь-який спосіб, але вмирає у злигоднях від прокази. Дон Ансельмо закохується в дівчину-каліку, викрадає її й тайкома від усіх тримає у вежі, де вона трагічно помирає…
Протягом тривалого часу оркестр грав у Анхеліки Мерседес. Ніхто не припускав, що одного дня він може перебратися до міста. Але так сталося, і спочатку мангачі засуджували дезертирство музикантів, однак пізніше зрозуміли, що, на відміну від Мангачерії, життя змінюється. Відколи в П’юрі почали відкриватися борделі, на оркестри падала злива пропозицій, а існують спокуси, яким неможливо не піддатися. Зрештою, хоча дон Ансельмо, Молодий і Болас виступали тепер у П’юрі, вони, як і раніше, жили в своєму передмісті, безкоштовно граючи на всіх мангачських урочистостях.
Тепер справа набула небажаного повороту: оркестр перестав грати, непереможні вклякли на місці, дивлячись на Семінаріо й не відпускаючи своїх дам.
Молодий Алехандро сказав:
— Ось тут і почалося справжнє лихо, коли вони повитягали револьвери.
— Пияк! — вигукнула Дикунка. — Увесь час їх провокував. Так йому й треба, що загинув. Мерзотник!
Сержант відпустив Сандру, ступив крок уперед, — сеньйоре, чи вам не здається, що ви балакаєте, немов зі своїми слугами? — а Семінаріо, затинаючись: що це, що ти там дзявкаєш? — і теж ступив уперед, — ти, лайно собаче, — ступив другий крок. Його величезна тінь захиталася на освітленій блакитним, зеленим та бузковим світлом дощаній стіні, і він зупинився зі спантеличеним виразом обличчя. Сміх Сандри перейшов у пискливий вереск.
— Літума цілився в нього з револьвера, — розповідала Чунга. — Він витяг його так швидко, що ніхто навіть не помітив, точнісінько, як у ковбойських фільмах.
— Він мав на це право, — пробурмотіла Дикунка. — Не міг же він терпіти, щоб його ще більше принижували.
Непереможні й дівиці кинулися до бару, сержант і Семінаріо міряли один одного поглядами. А Літума: не люблю задерикуватих, сеньйоре, ми вам нічого не зробили, а ви поводитеся з нами, мовби зі слугами. Мені дуже шкода, але далі це тривати не може.
— Не пускай мені дим в обличчя, Боласе, — попросила Чунга.
— А він також витягнув револьвер? — спитала Дикунка.
— Лише водив рукою по кобурі, — сказав Молодий. — Немов по цуценятку.
— Злякався! — вигукнула Дикунка. — Літума втер йому носа.
— А я вже думав, що у моїй П’юрі немає чоловіків, — промовив Семінаріо. — Що всі п’юранці збабіли і споганіли. Та виявляється, ще цей чоло залишився! Зараз ти пересвідчишся, хто такий Семінаріо.