Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Поширеним у цих творах були мотиви прохання допомоги в тотемних птахів та сил природи, їх заворожування:
Там на горойці три панинойці ячмінь жнуть.
Рефрен: Гей милий боже, хто ж їм допоможе?
Не вижнуть! Соненько низько, вечеройка близько, не вижнуть! Пташеньки літають, снопойки зношають, не знесуть!
(Рефрен) Сивий соколейко копойки складає, не зложить! (Рефрен) Зозулька кує, копойки рахує, не злічить! (Рефрен)
Зустрічаються також замовляння проти шкідливих рослин чи птахів: « Ти, червоний куколю, / Не родися на полю, / Родися при воблозі, / При кінці, при дорозі! ».
Часто ці твори, як і замовляння, виконуються у формі діалогу. Дехто з дослідників вважає, що діалогічна форма є більш давньою, ніж оповідна. Але, на думку Ю. Крутя, — форма діалогу — не вирішальний показник: «Головним критерієм старожитності тої чи іншої хліборобської пісні слід вважати її безпосередній зв'язок з обрядом, поширеність і варіантність, а також сюжетну й образно-поетичну спорідненість у різних слов'янських народів...»
По завершенні зажинок, ідучи з поля на ніч, прощалися із ланом до ранку. Деякі пісні є відгомоном цього ритуалу:
— Ой добраніч, широкеє поле,
— Приходьте завтра раненько, Жито-житечко! Як сонійко зійде,
— Добраніч, на здоров'я, Росиця опаде
Жнії молодії, серпи золотії! Та приносьте по бохону хліба...
Жнивні пісні — цикл творів, якими супроводжувалась праця на полі у період жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пісень. Найпоширенішими є мотиви описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців:
Також зустрічаються мотиви допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля (померлих предків):
Перепілочка — малий птах, малий птах, Попід межею літала, літала І колосочки збирала, збирала, І в снопочки в'язала, в'язала, І в копоньки складала, складала.
Втіленням духів померлих предків виступає й хмара, що символізує родючу вологу і сприяє кращому врожаєві:
У жнивних піснях поряд з оспіванням роботи на ниві з'являються архетипні образи небесних світил, — сонця, місяця, ясних зірок, які супроводжували людей у їхній праці. Тут молодий місяць постає в образі срібного серпа, а зірочки на небі порівнюються з копами в полі — «скільки в небі зірочок — стільки в полі копочок». Поширеним є також образ веселки.
Древніми тут можна вважати мотиви, якими жниці закликали одна одну жати швидше до кінця. Дж. Фрезер пов'язує традицію змагання женців із ритуальним жертвоприношенням жниці (зав'язуванням у сніп), яка зжала останні колоски на полі і, як вважалось, на неї переходив дух поля. Згодом женці такими піснями підбадьорювали один одного, коли день наближався до завершення, співали про близький час відпочинку, смачної вечері:
Такими ж древніми є мотиви, де пиття ритуального напою супроводжується закликами: «Будем, сестри, жито жати /їв житі бога шукати... / Знайшли бога при барильці / Та при красненькій горілці». Ці мотиви перегукуються з пошуками в колосках маленької дитини, де простежуються натяки на жертовні ритуали: «Нам потрібне дитятко, Як додому прийдемо, Щоб хазяйка злякалася, Злякалася — заплакала».
У жниварських піснях пізнішого періоду (часу панщини, кріпацтва, наймів) часто звучать нарікання на важку непосильну працю без відпочинку. Інколи женці співом докоряють сонцеві за те, що їх палить, або просять вітер їх освіжити. Анафоричні повтори наближають такі твори-звертання до замовлянь.
Обжинкові пісні — це твори, якими супроводжувались обряди, пов'язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим, — пісні, якими він супроводжувався, найкраще збереглися і характеризуються найбільшим образно-тематичним розмаїттям.