Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0664-7, 978-966-06-0665-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд». Краткое содержание книги:
Герой твору, молодий учитель, розв’язує загадку: хто вона, та чарівна коханка, яка знає про нього майже все, а він про неї — практично нічого…
Для широкого загалу.
— Вибачте, я до вас за рекомендацією Ірини Карлівни, сказав чемно. — Чи не міг би сказати два слова?
Зирнула на мене пильніше.
— Зараз, попрошу підмінити, — сказала просто.
Її підмінили, і вона вийшла з-за прилавка.
— Тільки швидше, бо нам не дозволяють розбалак.
— Гаразд, — сказав я. — Бачите, справа трохи незвична. Я родом із Житомира, і мого батька звали Іван Жук — чули про такого?
— По-моєму, це той, за кого моя мати ледве не вийшла заміж, — спокійно мовила жінка.
— Так, коли прізвище вашої матері — Калиновська.
— Щось хочете? — спитала трохи стурбовано.
— Ірина Карлівна сказала, що можете бути моєю сестрою.
— О, Іра велика фантазерка, — усміхнулася Галина.
— Знаю, — сказав. — Але поговорити не завадило б. Хочете, прийду до вас додому, а коли це вам не зручно, завітаю під кінець робочого дня, і ми десь посидимо на лавочці. На бульварі Шевченка чи в парку, наприклад, ліпше в парку — менше шуму.
— Чого ж, зайдіть до мене додому, самій це цікаво. Знаєте мою адресу?
— Ірина Карлівна адресу мені дала, — мовив я і назвав її.
— Правильно, — підтвердила Галина.
— Можна, прийду до вас завтра? — спитав я.
— Можна, — згодилася жінка. — Десь на сьому вечора, тоді повернеться і мій чоловік.
Звернув увагу, що говорила досить правильною українською, хоч часом прослизали суржикові словечка.
— Значить, домовилися, не забиратиму у вас часу, — сказав я. — Вибачте, що прийшов на роботу, не хотів звалюватися як сніг на голову.
— Нема чого вибачатися, — просто сказала Галина. — Дуже рада, що мене розшукали.
Отже, тут усе в мене вийшло чудово; Галина виявилася цілком несхожа на Іру, принаймні не було в ній прихованого дна. Проста, відкрита жінка, навіть її усмішка була не роблена, а щира.
Вийшов із гастроному схвильований: коли б і справді знайшов у ній свою сестру, принаймні не був би самотній у цьому мегаполісі. Галина підтвердила, що Іра фантазерка, але про існування мого батька знала, отже, Íрина розповідь могла мати підстави. Але чому Іра з нею не родичалася? Зрештою, це не так важливо. Я навіть постановив: не дуже розпитуватися про свою зниклу таємничу дружину, хоч добре відав, що навряд чи це мені вдасться, бо Іра сиділа в мені, як забитий у тім’я цвях…
Наступного дня, рівно о сьомій, я подзвонив до квартири за оббитими потертим і в кількох місцях порізаним дерматином дверима. Галина відразу ж відчинила.
— Вибачте, що прийму вас на кухні, — сказала, — бо в кімнаті діти роблять уроки.
— Нічого, — сказав я, пробираючись малим, заваленим речами, старою шафою, накиданим взуттям коридорцем, відтак опинився на кухні, несподівано просторій, з усіма аксесуарами, але ретельно прибраній — жінка до мого візиту приготувалася. Ми сіли біля кухонного столу.
— Чоловік іще не прийшов, — сказала Галина, — то поговоримо поки що. Відверто кажучи, не знаю, хто мій батько, мати про це говорити не любить.
— Але чому ви Карлівна? — спитав я.
— Бо Канішевський мене удочерив, — відповіла. — Він був квартирантом у материному домі, от вони й знюхалися.
Я мовчки зауважив: про батьків не говорила пошанівно. Але те, що Канішевський був квартирантом у червоному домі, деталь промовиста: Калиновська шукала чоловіка, а він — утвердження на місці мешкання.
— Отже, те, що ви не дочка Карла Канішевського, — факт? — спитав.
— Так, бо вони одружилися тридцять сьомого. Тридцять дев’ятого народилась Іра, а я — тридцять четвертого.
Факти майже збігалися: майже — тому, бо моя мати говорила, що перша дочка Калиновської старша від другої років на шість. До речі, бувши останнього разу в Житомирі, після того, як провів Іру, я в матері обережно поцікавився, чи не мав батько політичних неприємностей в тридцяті роки, і вона спитала гостро: чому я цим цікавлюся? Я відповів, що просто так, мовляв, то був страшний час, а зараз багато що відкривається. «Так, у нього були неприємності, — сказала мати. — Але про це тобі ліпше не знати. Може, колись розкажу». Мені досить було й того: опосередковане підтвердження Іриної розповіді, що мій батько сидів, дістав.