Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
— Мені здається, човна там немає, — сказав Нюхмумрик, відставляючи убік горнятко, а сам подумав: «Вони кудись на ньому попливли. Але я не маю жодного бажання розмовляти про них з оцим гемулем».
Однак Гемуль не відступав, він нахилився до Нюхмумрика й серйозно мовив:
— Треба піти й подивитися. Тільки ми удвох. Так буде ліпше…
Вони увійшли в пелену туману, який уже піднімався угору й зникав. У лісі туман нагадував білу стелю без кінця і краю, яку підтримували чорні стовбури дерев — урочистий краєвид, немов створений для тиші. Гемуль думав про свого човна. Він мовчки плівся за Нюхмумриком до самого моря. Нарешті усе знову стало для нього простим і зрозумілим.
На пристані нічого не змінилося. Вітрильник зник. Дощана кладка та верша лежали вище лінії припливу, а маленьку шлюпку господарі відтягнули аж до самого узлісся. Сизий туман завис над водою, зм’якшуючи все навколо: і берег, і повітря, і тишу.
— Знаєш, що я відчуваю? — скрикнув Гемуль. — Щось таке… щось таке незвичайне! У мене більше не болять вуха!
Гемулеві раптом захотілося довіритися Нюхмумрикові, розповісти про свої намагання упорядкувати все навколо, щоби й іншим добре жилося, але від збентеження він не знаходив потрібних слів.
Нюхмумрик простував далі. Уздовж піщаного пляжу, скільки сягало око, тягнувся темний вал усілякого непотребу, винесеного на берег штормом та припливом. Почорнілі, обважнілі від води дошки та цурпалки з іржавими цвяхами й покрученими залізними скобами лежали під нагорненими водоростями і всохлою осокою.
Зажерливе море дотягнулося аж до перших дерев на узліссі, начепивши водорості на їхнє гілля.
— Тут пройшов буревій, — зауважив Нюхмумрик.
— Я докладаю всіх зусиль! — вигукнув позад нього Гемуль, продовжуючи уголос якісь свої думки. — Мені так страшенно багато чого хочеться.
Нюхмумрик звично чмихнув собі під ніс, а це означало, що він почув, але не має чого додати. Він піднявся на пристань. Під настилом на піщаному дні поволі вигойдувалася у такт хвилям коричнева маса. То були вирвані штормом водорості. Туман нараз зник, оголивши найпустельніше на всій землі узбережжя.
— Розумієш? — запитав Гемуль.
Нюхмумрик стиснув зубами люльку, задивившись на воду.
— Так-так, — пробурмотів він, а потім додав: — На мою думку, малі човни треба будувати, накладаючи лиштви одна на одну.
— І я такої ж думки, — підхопив Гемуль. — Саме так побудований мій човен. Цей спосіб найзручніший для малих човнів. їх треба смолити, а не лакувати, правда ж? Я щовесни просмолюю свого човна, перш ніж вийти в море. Послухай, а чи не допоможеш мені в одній справі? Йдеться про вітрило. Не можу вирішити, якого кольору воно повинно бути: червоного чи білого. Білий колір добрий, так би мовити, класичний. Але потім мені спало на думку, що червоне вітрило більш зухвале. Що ти на це скажеш? Чи, може, надто викличне?
— Та ні, чому ж… — втомлено відповів Нюхмумрик. — Хай буде червоне.
Його долала дрімота, й хотілося лише одного — заповзти до свого намету й відгородитися від світу.
Усю дорогу додому Гемуль розповідав про свого човна.
— Я зауважив у собі дивну річ, — сказав він. — Я відчуваю надзвичайну спорідненість душ з усіма, хто любить човни. Візьмімо для прикладу Мумі-тата. Якогось чудового дня він піднімає вітрило і вирушає в дорогу. Ось так просто! Вільний як птах! Знаєш, інколи мені здається, що ми з схожі з Мумі-татом. Трішки схожі, звичайно, та все ж.
Нюхмумрик знову чмихнув собі під ніс.
— Так-так, — вів далі Гемуль. — А який глибокий сенс у самій назві Татового човна — «Пригода»!
Вони попрощалися біля намету.
— То був прекрасний ранок! — сказав Гемуль. — Дякую, що вислухав мене!
Нюхмумрик сховався у наметі, який був такого літньо-зеленого кольору, що здавалося, ніби надворі сяє сонце.
Коли Гемуль підійшов до будинку, ранок уже скінчився і почався новий день. Ніхто й не здогадувався, що подарував Гемулеві цей ранок. Чепуруля відчинила вікно, щоб провітрити кімнату.
— Доброго ранку! — гукнув Гемуль. — Я спав у наметі! Я чув нічні звуки!
— Які звуки? — роздратовано перепитала Чепуруля, закріплюючи вікно гачками.
— Нічні звуки! — повторив Гемуль. — Я маю на увазі звуки, які чутно уночі.
— Он як!