Тиша
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5936-9
- Переводчик: В. М. Верховня
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тиша». Краткое содержание книги:
Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта.
— Боже, — вимовив Максиміліан. — Отже, вони знали, що станеться.
Каспер прокинувся від співу сирен — «Польоту валькірій»[72], що звучав у якійсь церковній тональності. У цілковитій темряві він не розумів, де перебуває. Можливо, вже у Пеклі? Він заворочався й упав з ліжка, перекинувши нічний столик. Навколишній світ знову виник навколо нього, і виявилося, що він лежить на підлозі, заплутавшись у проводах.
Хор був приблизно за дев’яносто метрів від нього, звук проникав крізь декілька метрів цегляного мурування, у хорі було від двадцяти до тридцяти жінок, співали вони так, ніби зібралися на Брокен. Годинник виявився поблизу. Була третя година ночі.
Він вивільнився від електродів. Ухопився за ліжко. Йому вдалося звестися на ноги. Вперше за два тижні він стояв.
Він дошкутильгав до раковини. Запалив над нею світло. Його електробритва лежала на поличці. Разом з піною для гоління й небезпечною бритвою. І шкіряним ремінцем для її гостріння. Усе це було розкладене дбайливо і зі знанням справи. Якби це зробила мати, можна було б порадіти. Але його матері вже двадцять дев’ять років як не було на світі, їй так і не довелося побачити, як він голиться.
Він поголився — повільно й ретельно.
Потім поглянув на себе у дзеркалі. Кожен чоловік, коли голиться, хоче, щоб поряд опинилася яка-небудь жінка, котра змогла б оцінити результат. На нього під час гоління вже десять років як не дивилася жодна жінка. Стіне була останньою. Відтоді глядачками виявлялися лише костюмерки.
І ось зараз хтось опинився поряд.
Це була Синя Пані. Вона стояла, прихилившись до дверей. Він і не помітив, як вона увійшла. Його погляд ковзнув до її ніг. Вони не були схожі на безшумні лапи звіра. Босі ноги в сандалях. На нігтях — лак. Світлий. Блискучий. Спів залунав голосніше.
— Час[73], — пояснила вона. — Заутреня. З третьої до четвертої.
Він змив останню піну холодною водою.
— Два питання, — сказав він. — Чи не можете ви перевірити, чи досить акуратно вийшло, щоб пропустили до Раю?
Її руки були прохолодні, пахли чимось схожим на сандалове дерево.
— Цілком. А друге питання?
— Чому вони тут? Оці жінки. Для чого це? Та ще в цей демонічний час доби. Якісь грецькі мантри. Шерсть на голе тіло. Потворні зображення блідих молодих людей на хресті. Цілковитий послух. Що це дає?
Вона зробила крок уперед, зачинила за собою двері й лише після цього відповіла.
— Любов, — сказала вона.
Вона підсунула до нього інвалідне крісло, він сів у нього. Вона сіла навпроти. Вони сиділи і слухали спів. Жоден звичайний слух не зміг би почути його на такій відстані. Але він знав, що вона могла.
— З часом ви все зрозумієте, — сказала вона. — І чому вона зникла, і чому в неї опинився той лист.
Він не розумів, звідки вона могла це знати. Але він вірив їй. Уся річ була в тоні. Він чув голос експерта. Світ повний людей, які дозволяють собі висловлюватися про те, про що не мають найменшого уявлення. З нею все було інакше. Він відзначив, що відчуває довіру і що він цілком розслабився. Так, що у нього навіть почало тягнути шви.
— З тобою жорстоко поводилися, — сказала вона. — У ті останні сорок вісім годин. Поки ми не забрали тебе.
Він відчував, що наближається великий вихід на сцену. За тридцять років він навчився передбачати великі виходи. Але цього разу не буде завіси. Не буде музики, не буде світла. Не буде публіки. Не буде вистави. Щось насувалося на нього — з відсутньої тут оркестрової ями. Це був страх.
— Вони зістарили мене, — відповів він. — Ці дві доби. Вони зробили мене старішим років на п’ятнадцять.
— Але, з другого боку, це ж можна було припустити?
Він не розумів, про що вона.
— Хіба це не було просто низкою повторень? — продовжувала вона. — Однією і тією самою зустріччю. З тими ж самими двома людьми?
Він услухався в її систему. Не було чути нічого. Звичайно ж, були звуки тіла. Але не було ніяких звуків душі. Ніякого шепоту думок. Ніякої агресії. Ніякого наміру. Вона була тихою — її нібито зовсім не було.
А проте вона була тут. Він зустрівся з нею поглядом. Спробував уявити собі її тіло. Воно було твердим, немов скеля, немов брила корінної породи. І одночасно воно було слабким, немов вогник, який за мить може згаснути на протязі. Волосся у нього на голові заворушилося.
— У ці сорок вісім годин, — промовив він, — я зустрів більше людей, ніж можу пригадати. Моє життя було в небезпеці. Хто тільки мене не переслідував. А я просто хочу врятувати життя дитині. І виконати умови договору. Це була безперервна низка жахіть. Я не розумію, про що ви?
72
З опери Р. Ваґнера «Валькірія».
73
Церковна служба в Православній церкві.