Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Гайдука затягли до просторого приміщення, на дверях якого висів аркуш паперу з червоною зіркою і чорним черепом.
— Здрастуйте, пане Гайдук. Давно не бачились.
Якась гола потвора, вкрита пухирями, що сиділа під стіною у великому порожньому залі, привітала його. Голос цієї потвори здався Гайдукові знайомим, але зовнішність — мозаїка пухирів, виразок, мокрих ерозій та гнійників на безформному товстому тілі — не нагадувала нікого з тих, кого знав.
«Пухир», — присвоїв Гайдук потворі агентурну кличку.
— Підійдіть ближче, сідайте, — сказав Пухир, подаючи знак конвоїрам у червоно-чорних балахонах залишити їх з Гайдуком наодинці. — Я — координатор групускул КОМАН. Тільки не подумайте, що я кимось керую. В нас усі рівні. І Фелікс, і Зореслава, і ці вартові, і тисячі бійців-підривників — всі ми члени однієї великої родини комуно-анархістів…
Гайдук гнівно перервав Пухиря:
— Ми вимагаємо зустрічі з кимось, хто приймає рішення. Ми протестуємо проти поводження з нами. Ми не полонені, а повноважні представники держави. Ми хочемо провести чесні переговори і досягти компромісу. Час ультиматуму стрімко летить, а ми ще не почали…
— Час нікуди не летить. Час стоїть на місці, — нагадав Пухир Гайдукові. — Це Нульовий Час. Стрілки на годинниках механічно рухаються, а час стоїть.
— Значить, вибухи відміняються?
— Ні-ні, — всміхнувся Пухир так широко, що кілька пустул на його обличчі луснули і з них потекла жовтувата сукровиця. — Це наслідки отруєння діоксином, — пояснив Пухир, помітивши погляд Гайдука. — Час зупинився для вас, для людства, для історії, але не для нас. Час працює на нас. На нашу перемогу. Ніколи в історії людства ми не були так близько до перемоги. Спасибі за це вам, Ігорю Петровичу.
— Мені?
— Так. Адже це ви розпалили Четверту світову війну. Ніхто цього не знає, крім мене. Ваша доброта зіграла з вами поганий жарт. Якби ви не забрали з Афін до Києва божевільного російського адмірала, дали б йому померти швидко і спокійно, ніякої війни не було б… Я про вас усе знаю, відстежую кожен крок. У мене є інформатори у вашій конторі. Чув про вашу священицьку діяльність.
«Хто він, цей слинявий Пухир Гнійникович, який знає мої сокровенні таємниці? — жахнувся Гайдук. — Чи це моя темна підсвідомість розмовляє зі мною?»
— Відколи я знаю вас, — продовжував Пухир, — я дійшов висновку, що ви — доктор Джекил і містер Гайд в одній особі. Ви, виховані на англо-американській літературі, звичайно, знаєте це класичне оповідання Стівенсона про дивний випадок роздвоєння людини, яка одночасно творить добро і зло. Добрий лікар і страхітливий вовкулак, що загризає свої жертви. Який ви справжній? — серед пухирів й пухирців, що нависали навколо очей потвори, засвітився блакитний уважний погляд.
«Я й сам хотів би знати», — подумав Гайдук.
— Ми дуже хотіли б, щоб ви перейшли на наш бік, — почесав Пухир кінчик носа деформованою рукою, вкритою виразками. — Великий Вибух знищив усі держави. Темрява докінчила їх. Тим більше Україну, яка ніколи не була повноцінною державою — погодьтесь з цим. Не було і немає єдиної нації, єдиного народу, які творять необхідний субстрат для держави.
Геджет Гайдука подав один короткий нечутний сигнал — вібрацію корпусу, — що означав: операція по розмінуванню дитячого будинку почалася. Треба було тягти час до завершення операції.
— 1 що ж замінить на землі державу? — затіяв Гайдук безглузду теоретичну дискусію з Пухирем.
— Не буде ні України, ні Росії, ні Європи. Залишаться лише групускули, торговельні й виробничі корпорації, релігійні громади. Тоді не буде віковічного конфлікту між Донбасом і Галичиною, що розриває Україну, знищує її шанси на майбутнє. Донбас об'єднається з Руром, Галичина з Ірландією, а скоріше за все — кожна комуна, кожна групускула існуватиме окремо. Звичайно, ми знищимо всі еліти, всі державні структури, всі силові органи.
— А самі будете панувати під червоно-чорним прапором Леніна-Кропоткіна? — іронічно відгукнувся Гайдук.
— Не панувати, а координувати, — невдоволено кинув Пухир. Гайдук відчув другий імпульс геджета і твердо сказав:
— На відміну від вас я будуватиму державу. Народ без держави перетвориться на скопище слизовиків, керованих такими тварями, як ви, або на зграю бандитів. Тільки ми, держава, забезпечимо права і свободи громадян.
Потвора відкопилила губи, з'їдені виразками. «А може, це не діок-син, а герпес?» — подумав Гайдук.
— Ображаєте, Ігорю Петровичу. І помиляєтесь. Нас багато, нас не подолати. Усі підвали, горища й тунелі Києва аж кишать нами. Молодь не вірить у державу… До речі, чи знаєте ви, хто такий ваш улюблений президент Василь Воля?