Сигнали з Всесвіту

Краус заперечливо махнув рукою:

— Безглуздя! Кулі вночі не сяяли самі собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать з допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходімо краще далі. Може, хтось вийде нам назустріч, або виявимо який-небудь хід до приміщень.

Грубер перший скочив на поміст і пішов нетвердим кроком. Обидва приятелі рушили за ним. Ніде ніщо не ворушилось, тільки вітер свистів у дивних конструкціях.

Біля найвищої піраміди зупинились. Мак-Гарді обережно доторкнувся до її стінн:

— Скидається на бетон, але це не бетон…

— Шкода, що тут немає необхідних приладів, — позіхнув Краус, який з усієї сили боровся з втомою після тривожної безсонної ночі.

— То поклич Навратіла з Молодіновою! — насмішкувато сказав Мак-Гарді. — Вони тобі всі оці загадки розв я-жуть враз. Оглянемо краще будову з усіх боків.

— Ти був правий! — вигукнув Грубер, що весь час ішов перший. — Ця штука, безперечно, рухається, — показав він на велику півкулю, що виступала низько над землею з похилої стіни.

Вони вчепились у неї всі втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на міліметр. Спробували обернути навколо осі — наслідок був такий же.

— Розстріляємо її! — запропонував Грубер.

— Погукаємо, — може, все-таки хтось обізветься… — сказав Мак-Гарді.

Але ніхто не озвався на їхні крики.

Нарешті Краус виявив на стіні невеликий рельєф, який складався з трьох півкуль на вершинах правильного трикутника. При більш уважному огляді він встановив, що півкулі зроблено з іншого матеріалу, аніж основна дошка рельєфу.

— Ура, замок скарбниці знайдено! — Тепер тільки шифр — і ми відчинимо неприступну касу!

Припущення Крауса підтвердилось. Після багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механізму. Тільки-но вони притиснули всі три маленькі півкулі одну до одної, як велика куля в стіні піраміди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонів широкий круглий отвір.

Втікачі затамували подих і злякано чекали, що буде далі. Кожна хвилина здавалася їм вічністю.

— Ну, от і все. Зайдемо! — опам'ятався нарешті Грубер.

Мак-Гарді нервово підняв підборіддя і пересмикнув плечима:

— Справді, чого нам зволікати? Але ти не підеш перший, ти п'яний! — він відштовхнув Грубера і поліз на череві в піраміду.

Краус і Грубер, зазираючи в отвір, напружено прислухались. Шарудіння незабаром припинилося, всередині загадкової будови запанувала моторошна тиша.

Нерви Грубера не витримали довгого чекання.

— Піду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! — сказав він погрозливо.

— Нікуди ти не підеш! — заперечив Краус. — Лишишся тут на сторожі. Я полізу сам… І не роби тут ніяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?

Грубер заперечливо похитав головою.

Краус ще раз суворо глянув на нього і обережно просунувся в отвір. Він одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому міг просуватись вперед на колінах.

Коридор кінчався просторим тьмяно освітленим приміщенням. Краус обережно зазирнув туди і затремтів, як у лихоманці: просто перед ним стояв велетенський ящір з довгою, скрученою набік шиєю. Всередині його тіла блищав скелет, чітко видний крізь прозорі м'язи.

Вирячені очі Крауса мимохіть втупилися в ноги потвори. Вони були прикріплені до високої підставки…

— Тьху, злякався опудала в паноптикумі! — Краус зітхнув з полегкістю і зайшов до приміщення.

Все воно було сповнене не менш фантастичними створіннями. Це справляло таке гнітюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрість.

— Мак-Гарді!.. — гукнув він неголосно. Мовчання.

— Мак-Гарді, де ти?

Знову мовчанка.

Краус поклав палець на спуск рушниці і невпевненим кроком обійшов опудало ящера.

Посеред приміщення над підлогою висіла величезна куля з рельєфно позначеними континентами на гладенькій основі, що означала море. В сутінках за великим глобусом виднілись прозорі моделі тих крилатих квартян, з якими експедиція зустрілась у Долині вогнів.