Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
До остаточного відокремлення поодиноких земель від Києва не прийшло зразу. Це діялося спровола, ідею нероздільности заступала ідея окремішности земель ступнево, але яскравим виявом тої переміни напрямних ідей є без сумніву ухвала любенького княжого сойму в 1097 р. Рішення про те, що кожен з княжих родів має триматися своєї землі-«отчини», раз на все перечеркнуло ідею «збірання українських земель» і разом з цілою низкою причин географічного, етнографічного й культурно-політичного характеру, припечатало дальший розвиток Київської Держави, як могутньої східно-европейської імперії.
Найраньше з усіх відокремилася від Києва - Галичина; про те ми вже мали нагоду говорити побіжно й говоритимем ще подрібно в черговій главі. Вслід за Галичиною відокремилася Чернигівщина, в якій по любецькому зїзді засідають князі з роду славного Олега Святославича, прозваного Гориславичем. Князі з тієї лінії, талановиті, енергійні та підприємчиві, вміли приєднати собі громадянство Чернигівщини, але їх безустанні посягання на Київ, Переяславщину, а навіть Галичину, наводили чимало лиха на саму Чернигівщину. З часом поділилася Чернигівщина на два удільні князівства, з яких столицею старшого був Чернигів, а молодшого Новгород Сіверський.
В середині XII сторіччя відокремилася від Києва Переяславщина та Турово-Пинщина. Переяславщина, не могучи відборонитися від посягань київських князів, покликала до себе князів суздальської лінії молодших Мономах овичів. Далека Суздаль не загрожувала Переяславщині прилученням до себе й тому вона довгий час могла жити своїм самостійним життям. Цінючи свою самостійність, переяславці терпіли половецьке лихоліття, але ніколи не зверталися за допомогою до сусідніх князів.
Куди спокійніше жилося людям у заглухлій серед поліських болот Турово-Пинщині. В 1150-их рр. покликали собі турівці потомка одного з давніх своїх князів Святополка, станули муром при ньому й оборонили свою самостійність перед черговими спробами київських князів, що хотіли привернути собі Турово-Пинщину.
Більш-менш рівночасно відокремилася й Волинь. Держучись старших Мономаховичів, Волинь ставилася ворожо до їх зусиль здобути собі київський стіл, а відітхнула спокійно щойно тоді, коли їхня, династія махнула рукою на Київ і щиро та жертвенно прийнялася боронити інтересів волинської землі, не тільки проти Києва, але й проти Польщі та Литви, що чим далі тим сильніше натискають на цю північно західню мархію старої Київської Держави.
З часом розділюється Волинь на поменчі удільні князівства - Володимирське й Луцьке, а там ще менчі - Белзьке, Пересопницьке Берестейське, Дорогичинське та інші.
В зєдиненню з Галичиною за Романа Мстиславича, довелося Волині відіграти подібну ролю в українській історії, яку якраз тоді закінч Київщина.
ГАЛИЧИНА І ВОЛИНЬ
Як довго осередком українського культурно-політичного життя був Київ і середнє Подніпрівя, так довго наші i чужі літописці не звертають особливої уваги на західньо-українські землі: Посяння, Побужжя й Подністрівя. Для Києва і його володарів були ті землі байдужі так довго, як довго стояв перед ними отвором шлях на південь і схід, до Чорного та Каспійського моря. Колиж степові орди печенігів, торків та половців відрізали Київ від моря, прийшла пора подумати про нові шляхи звязків зі світом, у тому випадку з західньою Европою, а там Балтійським морем. Щойно тоді вибила історична година для західньо-українських територій.
До того часу тільки такі велитні нашої державотворчости, як Володимир Великий та Ярослав Мудрий розуміли, що західньо-українські землі варті не тільки ближчої уваги, але й жертвенного труду, щоб їх утримати в межах Київської Держави.
З того розуміння зродився протипольський похід Володимира Великого в 981 р. а відтак його сина Ярослава в 1038 р. В обох випадках чинно задокументовано безспірну, політично-національну приналежність т. зв. Червенських Городів до української Держави. Позатим були ті землі предметом постійних польських та угорських зазіхань, а деколи падали жертвою дипльоматичних торгів поміж претендентами до київського стола й польськими володарями. Так було за Святополка Окаяного, що в боротьбі з Ярославом за Київ заплатив Червенськими Городами за допомогу Болеславові Хороброму; повторилося те й за Ізяслава Ярославича, що звабив Болеслава Сміливого на Київ тихою згодою на польську окупацію Посяння.