Зруйновані зорі

— І що це означає? — спантеличено запитала я.

— Видно, пароль.

— Де ти його взяв?

— Розкопав у Великій Новоросійській Енциклопедії.

— Ні, я серйозно питаю.

— А я серйозно відповідаю. Ця нісенітниця була зашифрована в ній за ключовим словом „Хейна“. Не знаю, для чого вона призначена, але надіслати її разом із позивними не зашкодить.

— Так, мабуть, — погодилася я і тут же розсердилася: — Валько, негіднику, чому ти раніше не сказав про пароль?

— Я його лише недавно вирахував.

— Але ж не щойно?

— Майже. Три години тому. І відтоді намагався допетрати, куди б його присобачити. Хотів піднести тобі все в готовому вигляді, але нічого не вийшло.

Я зітхнула.

— Ти нестерпний, недисциплінований, безвідповідальний хлопчисько…

За сто секунд до виходу пролунав другий сиґнал.

„Відкривається горловина каналу,“ — повідомив комп’ютер. А згодом: — „Увага, небезпека! За п’ять кілометрів від точки виходу, прямо за курсом виявлено присутність стазис-поля.“

— Стазис-поле? — здивувалася я. У глибинах моєї пам’яті заворушилося щось знайоме… з фантастичної літератури. — А це що таке?

Сприйнявши мої слова як адресоване до нього запитання, комп’ютер слухняно відповів: „Темпоральна аномалія. У ділянці простору, що перебуває під дією стазис-поля, ентропія не зростає.“

— Іншими словами, — вставив Валько, — час там зупиняється… Прокляття! Черговий сюрприз — часова пастка. Так ось чому вони не заблокували канали… — Він заплющив очі й повністю розслабився, занурюючись у свій кібертранс. За кілька секунд його голос пролунав із динаміків: — Ох, біда! Корабель не має у своєму розпорядженні засобів нейтралізації стазис-поля. Його можна вимкнути лише ззовні.

Я якраз збиралася поставити комп’ютерові те саме питання.

— Але як?… Пароль, хай йому чорт! Позивні!

— Є позивні! — озвався Валько.

Пішли позивні. Таймер відраховував останню хвилину до виходу. Попередження про наявність стазис-поля, як і раніше, залишалося в силі.

— Щось не те, — пробурмотіла я розгублено. — Пароль не годиться…

— Нуль-зв’язок! — вигукнув Олег. — Потрібен нуль-зв’язок!

— А це ідея, — сказав Валько. — Ризикнемо.

На дисплеї сплив текст: „Активація нуль-порталу…“

Я напружено завмерла, поклавши руки на консоль. Перед самим виходом, я приготувалася запустити на повну потужність бічну тягу, хоча й розуміла, що нам це не допоможе. Потрапляючи з гіперпростору в реальний простір, будь-який матеріальний об’єкт опиняється у стані спокою щодо центру мас системи. А це означає, що відносно дром-зони він рухається зі швидкістю щонайменше кілька кілометрів на секунду. Навіть при максимальному прискоренні ми не зможемо відхилитися від потрапляння в стазис-поле — просторово-часову аномалію, яка раніше існувала лише в бурхливій уяві фантастів, а зараз раптово стала реальністю.