Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Бачивши теє, хтось із його друзів спитав, що спонукає його тіло і душу возитися як кіт з салом з тою бочкою. Філософ відповів, що він, не демобілізований республікою, борсується з цією бочкою, не бажаючи сам-один гультяювати і байдикувати тоді, коли люд гарує і працює рук не покладаючи.
І от я, хоча й не люблю ворохобні, не збираюся сидіти в кущах, я теж рвуся звершити якесь славне діло, надто тепер, коли всі підданці презацного королівства Франції, по цей бік і по той бік гір, стали як один і самовіддано трудяться, той на укріпленнях і на обороні вітчизни, той на перейманні і переслідуванні ворога, і все це так дружно, так злагоджено, так корисно для майбуття (бо досить Франції зміцнити свої кордони, як французи заживуть спокійним життям), що я згоден пристати до думки доброго Геракліта, певного, що війна — рідна мати всіх благ і що війну латиною називають belle (гарна) не з приповісти, як твердять деякі колупайли старих латинських звалищ, бо їм не видно всієї краси війни, а з тієї простої і єдиної причини, що під час війни проявляється все високе і гарне, а все погане й ледаче зриває з себе личину. Ось чому велемудрий і миролюбний цар Соломон, аби ми ліпше уявляли собі невимовну велич божественної Мудрости, порівняв її з грізним військом під стягом.
Тим-то я, не покликаний і не зачислений до нашого передового загону, якому я здався недолужним і крихкотілим, не дістав я призначення і в лінії оборони, а роботи там і для мене не мало, от хоть би загрібати кало, цупити коші, взявши на коркоші, бо сором виторопні ловити, коли хоробрі, дотепні і самовіддані люди розігрують перед очима цілої Европи славне дійство і трагічну комедію, сором не помоцюватися і собі і не віддати тієї малости, — а її вже кіт наплакав, — що мені зосталася. Бо не багато, я гадаю, пожнуть лаврів ті, хто тільки очима глипає і не береться за холодну воду, напихає кишеню, ховає грошики, чухається в голові одним пальцем, як знуджений святоха, позіхає від мух, як десятинний воляка, пряде ушима, як аркадський віслюк на співи музик, і мімікою, не пустивши пари з уст, показує, що нехай так, нехай з гречки буде мак.
Вибравши отак і добравши, я вирішив відмовитися від марної і даремної затії котити мою діогенисту бочку, яка єдина вціліла мені після того, як я зазнав аварії біля маяка Безщасного. Як по-вашому, чого я домагаюся з цими бочкокітьками? Присягаюся Вседівою, що задублює пелену, я ще не знаю. Стривайте, ось я сьорбну з бутельки: це мій правдивий і єдиний Гелікон, мій живець Гіпокрена, моє джерело натхнення. Тільки п'ючи його, я міркую, розважаю, ухвалюю, висновую. Потім сміюся, пишу, мережу, цмулю. Енній писав випиваючи і пишучи випивав. Есхіл (якщо вірити Плутарховим Sympociaca[235]) компонуючи випивав і випиваючи компонував. Гомер зроду не писав натщесерце. Катон писав лише після узливання. Отож не кажіть, що я не ступив у слід мужів високохвальних і вельмиповажаних. Вино у мене добре і холодненьке, як кажуть, на початку другого градуса, дяка Богу, доброму Господу Саваофу (тобто його воїнству небесному) нині і прісно і вовіки віків. Якщо ви спотайна разочок-другий клюкнете, а то й вихилите душком, я нічого негожого в цьому не побачу, тільки не забувайте хоть тіль-тіль похвалити нашого Бога.
І якщо вже такі мій талан і моя доля (бо не всім випало попасти до Коринта і тут осісти), то я хочу підсобити і тим і тим, а не сидіти згорнувши руки. Я ходитиму коло землекопів, каменярів і мулярів, робитиму те, що за Лаомедона робили у Трої Нептун та Аполлон, що робив у свої останні дні Рено де Монтобан: подаватиму мулярам, варитиму мулярам, а після обіду буду у свою дмухавку дмухати на дмухання дмухарів. Так Амфіон, бринькаючи на лірі, заснував, збудував і підніс велике і славне місто Теби. Для вояків я знову просвердлю свою бочку. І надточу їм (а надточене уже знайоме вам з попередніх двох книг, якщо тільки друкарі нічого там не перекрутили і не сфальшували), надточу з хмелю моїх пообідніх грищ презацну Третю книгу, а відтак і веселу Четверту — Сентенцій пантаґрюелистих (можете їх звати і діогенистими). І от я, хай не бойовий побратим, стану їм за вірного архітриклина[236], що примочує по змозі їхнє повернення з походів, і за невтомного оспівувача їхніх славних чинів і вичинів. Клянусь терновим вінцем Ісусовим, я і на слизькому не спотикнуся, радше у Марса не буде говіння, але цей капосник свого не проґавить.
235
Застілля (грецьк.).
236
Архітриклин — головний стольник (грекою).