Дорогами Маклая

Потім я довідався, що причиною цих убивств була давня ворожнеча й давно задумана помста. Після вбивства почали грабувати мої речі, і грабунок цей тривав до третьої години пополудні. Лише тоді гірські тубільці рушили назад, несучи як трофей дитячу голову, ведучи в полон двох молодих дівчат та хлопчика й тягнучи речі, награбовані в моїй оселі.

І все-таки один з моїх людей — амбоїнець Йосиф — не стратив геть голови. Він і ще двоє попливли в маленькій пірозі до великого падуакана (велике торговельне прау з Макасара), який прибув нещодавно для мінової торгівлі з тубільцями цього берега. Він переконав анакоду тубільного прау послати шлюпку з озброєними людьми, щоб урятувати бодай частину моїх речей. Вони дісталися в Айву надвечір і заскочили людей Наматоте й Мавари, коли ті розбирали й ділили здобич, тобто мої речі. Стомлені денними пригодами, тубільці, побачивши озброєних людей, не стали чинити опору, і мої люди зібрали рештки мого майна й віднесли до падуакана.

Хоч яка несподівана й прикра була ця звістка, та вона мене скоріше зацікавила й розсердила, ніж збентежила або налякала. Я остаточно вирішив вернутися в Айву. Тож дарма що люди були стомлені й заперечували, я змусив їх гребти всю ніч між островами Мавара й Сімеу.

3 квітня. На світанку ми були в Маварі. Я зійшов на берег цього разу озброєний, бо побоювався, що люди Мавари, які також брали участь у грабунку, можуть поставитись не дуже приязно до моїх відвідин. Я хотів бачити капітана Мавари, фізіономія якого мені не подобалась і якого я вважав разом з радьєю Наматоте головним призвідцем убивств та грабунків. Я попрямував до його хатини, але там нікого не знайшов, окрім двох баб, які дуже налякалися й забилися в куток халупи, та кількох заплаканих дітей. Я був майже певен, що капітан та інші тубільці-чоловіки, не сподіваючись мого візиту, поховалися десь поблизу. Може, побоюючись, що я одразу почну чинити розправу над ними, вони, забачивши мене озброєного, коли я скочив з урумбая на землю, повтікали в ліс. Розправлятися з ними я поки що не хотів, а з жінками та дітьми й поготів, тому, не добившись від них нічого, я повернувся на урумбай, і ми рушили до о. Наматоте, де, як сказав стрічний тубілець, був падуакан та мої слуги.