Смак заборони

— Та Боже борони… Яке там кафе…

І тут, дорогою назад, мене раптом охопила така туга, такі щемливі жалощі до себе, бранки, що я махнула батькові, який віддалявся до вбиральні, й пішла на посадку прямісінько під ожилий тент. Віра варила каву, Сашко виймав із рюкзака червоний рушник, а Танька виколупувала з-під лежака розсипані фломастери.

— Привіт, народ!

— О, Адріано, привіт, — своїм інтелігентним пітерським голосом ніжно прогаркавив мій мучитель, — ну, як справи, як настрій? (Боже, який же ти ласкавий!).

— Стомилася я від усього. Ні, справді, зі мною точно зараз напад якийсь трапиться. Адже не можна мене так пасти! Коли б не цей контроль, я, може, навіть не подивилася б на тебе.

— Тобто, я в тебе — своєрідна форма протесту?

Я б… ет… Як би я хотіла розповісти йому, хто він для мене насправді. Зоряний мій, казковий мій Гепард.

Віра м’яко посміхнулась і, тримаючи в руках порожню чашку, запитливо глянула на мене. Я з вдаваною недбалістю ствердно кивнула (ось-ось із-за рогу повинен був з’явитися татусь).

— І як вам Анна? — запитала я, куштуючи каву, — я вчора розмовляла з нею. Мені здається, вона просто фантастична жінка.

Гепард скептично склав губи й помотав головою, глянув на мене так, що волосинки ззаду на шиї, що встигли підсохнути, стали сторч.

— Не думаю… Нема в ній нічого фантастичного.

— Як нема?

— Насправді вона бридка, злісна, боягузлива баба. Ця вся її краса незабаром перегорить. Вона боїться переступити через себе, боїться відкритися, і ця її невдоволеність переростає в злість, у заздрощі та гниє там усередині.

— Ай, облиш, — (татусь уже давно вийшов і, прискорюючи крок, рухався просто на нас).

— Що — облиш? Подивися на неї — з її зовнішністю й мізками вона сидить отут, у селищі міського типу, живцем поховала себе з чоловіком, який її давно не трахає.

— То в чому ж її провина?

— У неї був шанс, і не один. Вона хоче, але боїться. Я говорив із нею, пропонував навчити дечого, показати, як виборсатися з цієї пастки, але…

Батько підійшов до тенту, зробив зовсім суворе обличчя й рвучко махнув мені, щоб кидала все й негайно забиралася звідти.

— Сподіваюся, в тебе вистачило клепки, щоб не розпатякати їй зайвого?

Я кивнула, залишила недопиту каву й попленталася до батька.

Що було по тому, можна описати як грандіозний скандал. Так… Справді, я сама такого від себе не очікувала. Мені не те що заборонили наближатися до них — навіть дивитися в той бік, навіть вітатися з Танею.

— А вона тут до чого?! — скімлила я крізь сльози.

Виявляється, Анна йому все вчора розповіла. Він не хотів спершу говорити мені, але розмовляли вони, я вже здогадалася, про кого. І якщо я така ідіотка, якщо не розумію (і тут, готуйтеся, шок № 2), то я вже виросла, я ПРИВАБЛИВА молода особа, я ідеально підпадаю під його цільову аудиторію. Я дурепа й не тямлю нічого, але вони, швидше за все, спеціально підмовили Таньку, щоб та грала зі мною в карти, я не врубаюся, що вони — банда розбещувачів-педофілів, що вони так і чекають, коли я попадуся в їхні брудні лабети. А Віра — ще те стерво, сама закликає дівок до свого коханця, а я… а вона… А Танька у свої 10 років… Я заткнула вуха «Енігмою» і йшла, значно відстаючи, шкарбаючи парковими доріжками та гарячково міркуючи, яким побитом можна буде вирватися сьогодні до 1-го корпусу.