Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Певні затори, що їх можна назвати і прихованими завадами, неминучі, бо ж не всі джерела можна вкупі й одним рухом відвести й перевести в інше річище в такий спосіб, щоб відразу перед очима постав осушений простір. Проте непотрібних прихованих завад треба уникати, тож тут належить пояснити, чому в цю п'ятницю вранці і Байцменне, і Катаріна були такими лагідними, майже сумирними, а Катаріна навіть лякливою або заляканою. Щоправда, ГАЗЕТА, яку одна доброзичлива сусідка підсунула під двері пані Вольтерсгайм, викликала у обох жінок гнів і обурення, сором і страх, але телефонна розмова з Блорною трохи заспокоїла їх, а що невдовзі по тому, як обидві нажахані жінки переглянули ГАЗЕТУ і Катаріна поговорила з Блорною по телефону, появилася пані Плецер і відверто призналася, що Катарінине помешкання, звичайно, перебуває під наглядом, тому вона й знала, де шукати Катаріну, і що тепер їм треба, на жаль,— на жаль, разом із пані Вольтерсгайм,— іти на допит, то відверте й приязне поводження пані Плецер відсунуло на другий план викликаний ГАЗЕТОЮ жах і в Катаріні ожила радість від нічної події: їй зателефонував Людвіг, зателефонував звідти! Він був такий милий, що вона нічого не розповіла йому про свою лиху пригоду, щоб у нього не з'явилося почуття, ніби він став причиною якихось нещасть. Вони й цього разу не говорили про кохання, саме це вона йому — ще коли вони їхали машиною до неї додому — категорично заборонила. Ні, ні, у неї все гаразд, певна річ, вона б воліла бути в нього, з ним, назавжди або ж принаймні надовго, певна річ, краще навіть вічно, вона за карнавал відпочине і ніколи більше не стане танцювати з іншим чоловіком, крім нього, і ніколи інакше, як по південно-американському, і тільки з ним, хоч хай там що. Він дуже добре влаштований і забезпечений, а що вона заборонила йому говорити про кохання, він усе ж хоче сказати, що вона йому дуже-дуже-дуже подобається, і коли-небудь — а коли, він поки що не знає, можливо, за кілька місяців, а може, й за рік, або навіть за два,— він забере її, куди — і сам поки що не знає. І далі все ось так — як звичайно розмовляють по телефону люди, відчуваючи одне до одного глибоку ніжність. І жодного слова про інтимні справи, тим паче про ту подію, яку Байцменне (або, що видається чимдалі ймовірнішим, Гах) так вульгарно пойменував. І далі отак. Те, що кажуть одне одному люди, перейняті ніжністю. Досить довго. Цілісіньких десять хвилин. Або, може, й довше, сказала Ельзі Катаріна. Що ж до конкретного словникового запасу обох ніжних співрозмовників, то можна назвати відомі сучасні кінофільми, де подовгу і явно беззмістовно патякається по телефону частенько через далеку відстань.

Ця телефонна розмова, яку Катаріна вела з Людвігом, стала причиною розслаблення Байцменне, його приязні та лагідності, і якщо він здогадувався, чому Катаріна облишила свою пихату впертість, то сама Катаріна, звичайно, не могла здогадатися, що він веселий через те саме, хоча й з інших міркувань. (Тож хай цей знаменно-визначний факт стане приводом для того, щоб телефонувати частіше, в крайньому разі без ніжного перешепту, адже ж ніколи не знаєш, кому насправді принесеш радість отакою телефонною розмовою). Але Байцменне була відома причина Катаріниної боязкості, бо ж він знав про наступний анонімний дзвінок.