Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
2. Право на винагороду виникає у особи, яка виконала завдання, що полягає у здійсненні разової дії, першою. Якщо декілька осіб виконали таке завдання одночасно, обіцяна винагорода розподіляється між ними порівну.
Стаття 1149. Припинення зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди
1. Зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:
1) закінчення строку для передання результату;
2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.
2. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно оголосити про припинення завдання.
У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.
1. У цьому виданні вже зверталась увага на те, що в Цивільному кодексі не здійснюється достатньо чітке розмежування між поняттями договору та зобов’язання. Відсутнє в цьому Кодексі і достатньо чітке розуміння поняття зобов’язання. Тому в главах Цивільного кодексу, присвячених окремим видам зобов’язань, переважно йдеться про договори, в тому числі про їх припинення. Стосовно публічної обіцянки винагороди говорити про припинення договору недоречно. Тому йдеться про припинення зобов’язання.
2. Зобов’язання, боржником в якому є особа, що сповістила про публічну обіцянку винагороди, а кредиторами є невизначене коло осіб, які за певних умов можуть отримати право на виплату обіцяної винагороди, припиняється спливом строку виконання завдання (передання результату). Тобто, якщо в строк, встановлений ст. 1146 ЦК, результат не переданий, зобов’язання щодо виплати винагороди припиняється. Зобов’язання, підставою якого є публічна обіцянка винагороди, припиняється також виплатою винагороди, тобто належним його виконанням (ст. 599 ЦК).
3. Зобов’язання, яке виникло на підставі публічної обіцянки винагороди, може бути в будь-який час припинене одностороннім правочином особи, яка публічно обіцяла винагороду. Цей правочин має бути вчинений шляхом публічного оголошення про припинення завдання, за виконання якого була обіцяна винагорода. Унаслідок припинення завдання особа, яка понесла «реальні витрати» на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування. Оскільки якість нормативного матеріалу може мати значення для тлумачення не тільки викладеного правила, а й актів цивільного законодавства взагалі, звернемо увагу на таке: 1) поняття «реальних витрат» не означає нічого іншого, крім витрат, як вони розуміються в п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК. Це поняття («реальних витрат») в інших випадках у Цивільному кодексі не застосовується; 2) недостатньо логічним було встановлювати менш жорсткі наслідки припинення завдання особою, яка сповістила про публічну обіцянку винагороди (абзац другий ч. 2 ст. 1149 ЦК), та більш жорсткі наслідки для цієї особи, які настають унаслідок зміни завдання (ч. 2 ст. 1147 ЦК). Підкреслимо, що за браком логіки закон не може не застосовуватись.
§ 2. ПУБЛІЧНА ОБІЦЯНКА НАГОРОДИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ КОНКУРСУ
Стаття 1150. Право на оголошення конкурсу
1. Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу).
2. Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином.
3. Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс).
1. Застосовуючи за аналогією ч. 1 ст. 1150 ЦК в силу ст. 167, 168, 169 ЦК, слід визнати право не тільки фізичних та юридичних осіб, а й держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад оголошувати конкурси (бути засновниками конкурсів). Про ідентифікацію особи, яка оголосила конкурс, див. п. 4 коментаря до ст. 1144 ЦК.
2. Якщо видавець засобу масової інформації не гарантував ідентифікацію особи, яка оголосила конкурс, про її ідентифікацію мають подбати особи, які вирішили взяти участь у конкурсі.
3. Із ч. 3 ст. 1150 ЦК випливає, що конкурс може бути закритий (з персональним визначенням осіб, які запрошуються) і відкритий (без персонального визначення учасників). Відкритий конкурс не виключає визначення категорій осіб, які запрошуються до участі в конкурсі, та обмеження допуску до участі в конкурсі інших осіб.