Вогонь і кров

8.Х.15

Любий Фріце!

Ти отримав мій попередній лист? Я чекаю на поетичну відповідь від Тебе, мені зараз не вистачає цього. Цього разу я розповім трохи про наші позиції. Тут справді трохи небезпечніше, ніж під Реймсом. Щодня ми зазнаємо втрат, і більшість — від кульових поранень у голову. Про мою авантюру з міною я вже розповідав. Сьогодні зранку я проходив траншею, у якій чоловік отримав кульове поранення; куля пройшла крізь обидві вилиці. Це жахливе видовище, кров струменіла, мов із ринви. Щоранку я йду з далекобійною гвинтівкою на одну приховану позицію та дивлюся в приціл. Нещодавно я побачив неподалік двох англійців, яких взяв на мушку; на такій відстані можна побачити навіть очі людини. Я обережно прицілився та вистрілив, і тоді позаду одного з англійців побачив фонтан пилу: куля пройшла ледве за 10 см над його головою. А він схопив рюкзак, який впав на землю, і, сміючись, помахав мені перед тим, як зникнути в траншеї.

Сьогодні отримав кулю в голову наш лейтенант, який хотів сфотографувати підкоп. Вночі було поранено двох новачків. Найбільш неприємна річ — це рушничні гранати, бо не чуєш пострілу, тільки вибух. Коли обстрілюють мінами, всі біжать до глибоких штольнь, де відсиджуються, поки не закінчиться обстріл і не стане безпечно. Наші міни значно більші за розміром, вони несуться з колосальною швидкістю у височину, потім все стихає, аж поки вони не почнуть падати з таким самим шумом, і тоді розриваються так, що дрижить земля. Коли в Шампані вже здавалося, що англійці перемогли, вони кричали «Ура!», аж поки ми не заспокоїли їх близько 30-ма мінами та 150-ма гранатами, так що їхні поранені скавучали до наступного ранку. Наша друга лінія проходить через село Монші, яке майже повністю зрівняли з землею і яке, завдяки підвалам, залишкам стін, залізним решіткам і т. п., ми перетворили на фортецю, використавши трактори.

Сину мій, сину, не їдь на війну, затям мою пораду! Тут можна тільки збожеволіти від лайки командира. Менше з тим — напиши мені якнайшвидше

Твій Ернст