Карло Сміливий

— Юначе! — сказала Маргарета, — мені тьмариться розум.

І мов несила їй більше стояти, вона схилилась на кам'яну лаву, на самому краю балкона. Блиснула блискавка, гримнув грім. Полляв дощ.

Артур упрошував її заховатись від бурі.

— Ні, — категорично відповіла Маргарета, — стіни мають вуха. Слухай! Після побачення з твоїм батьком я все гаразд обміркувала, але коли б я знала, що герцог бургундський щиро погоджується допомогти мойому вірному Оксфордові, я б поступилась землею. Але ось батько… Мені сором, що я його так ображала. Він же від усієї душі хтів розважити мене. Чи маю я право віддати його задоволений нарід до влади лихого державця? Чи не буду я катом рідному батькові? Мені страшно й подумати. Коли ж знов проґавити єдину нагоду… Може ж твій батько справді зможе помститись йоркам та відновити престола.

— Я надто молодий та недосвідчений, щоб радити вашій величності в таких важких обставинах. Я б хотів, щоб мій батько сам був тут.

— …Коли б мова йшла про мої особисті права, — правадила далі королева, — за змогу на єдину мить стати ще раз ногою на рідній англійській землі, я б охоче відмовилась від Провансу, від нікчемної корони, як віддаю я бурі цей непотрібний символ відібраного мені королівства.

Маргарета висмикнула з свойого волосся чорне перо та червону троянду й кинула їх із балкона. Вітер підхопив та високо поніс перо. Артур стежив за ним. Але в цю мить протилежний порив вітру приніс назад червону троянду, просто до нього на груди.

— Радощі вам, королево! Це щастя! — схопив квітку Артур.

— Так, — мовила Маргарета, — але це пророцтво, відновлення лянкастерської родини, стосується не мене, а тебе; мої очі цього не побачать. Але ти доживеш, ти побачиш, будеш йому сприяти… Мені зле… Ти завтра побачиш мене інакшу… а поки бувай здоров.

Вони увійшли до вітальні, королева ляснула в долоні і з'явилося двоє жінок.

— Улаштуйте чужинця на ніч!

Вона протягнула юнакові руку. Той над нею схилився. Королева вийшла.

Другого ранку Артурові принесли листа. Юнак прочитав: «Любий сину Артуре. Вважаю за потрібне тебе повідомити, що нині мандрівники у великій небезпеці. Герцог, узявши міста Грі та Грансон, забив п'ятсот чоловіка залоги; але наближаються союзники, їхні сили численні, хто знає, чия буде перемога. Хоч який там буде кінець, а поки війну ведуть запальну, обидві сторони й у гадці не мають миритись; виходить нам велика небезпека, поки настане цьому край. Можеш запевнити королеву, що наш кореспондент, як і раніше, має намір купити крам. Але заплатити зможе тоді, коли скінчить теперішні важливі справи. А я сподіваюся, це станеться вчасно. Пред'явникові цього можеш довіряти. Твій батько Джон Філіпсон».

Артур зрозумів листа. Він запитав післанця, яка велика герцогська армія. Той сказав, що має шістдесят тисяч чоловіка, а союзники не набрали й третини. Молодий Ферранд де-Водемон, що його потайки підтримує Франція, є також в їхньому військові. Взагалі, як розповідав післанець, всі вигоди на Карловій стороні. Артур страшенно зрадів.