Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Італія, — пояснював Ціше, — другорядний театр війни. Доля рейху, як неодноразово говорив фюрер, вирішиться на Сході.
Вольцов, котрий цілі дні проводив над підручниками стратегії, а тепер під впливом Ціше взявся за «Майн кампф», вирішив скористатися перепочинком і застосувати на новачках так званий метод самовиховання. Першою жертвою він обрав Фойгта, піднощика снарядів з обслуги «Антона».
— Фойгт, — пояснював Вольцов, — єдиний з новачків не добровільно пішов у армію. Йому треба прищепити бойовий дух.
Гольт і Гомулка відмовилися брати участь у цій операції. Отже, Вольцов, прихопивши з собою зовсім здичавілого Феттера, одного разу вночі подався у барак «Антон», де у великій кімнаті спали Фойгт і ще двадцять три молодші курсанти. При такій перевазі сил можна було б дати Вольцову добру відсіч, але новачки залишили Фойгта в біді, ніхто з них і пальцем не поворухнув, коли Вольцов увірвався в кімнату. Фойгт спробував захищатись, але його витягли з барака і сторч головою занурили у протипожежну бочку. Другої ночі Вольцов облив його в постелі затхлою водою з тієї ж самої бочки. Та незабаром про це довідався Готтескнехт і під страхом суворої кари заборонив Вольцову знущатися з новачків.
Стояв жаркий червневий день. Клас нудився на уроці історії. Гольт з тугою виглядав у розчинене вікно барака. «Полежати б зараз на сонечку біля річки», — мріяв він. Усі клювали носом, і тільки Вольцов, як завжди, захоплювався історією, з запалом розповідав про битву під Каннами. Раптом пролунав сигнал тривоги. І ось вони, голі до пояса, вже приймають сонячні ванни біля своїх гармат. Спостерігачі повідомили тільки про наближення поодиноких розвідників. З командного пункту долинув звичний окрик:
— Шум моторів — напрямок дев’ять!
Від канцелярії наближався Кутшера зі своїм собакою. Жерла гармат повернулись на захід.
— Літак — напрямок дев’ять! — доповів спостерігач біля зенітної оптичної труби.
— Запитай, якого типу літак! — крикнув з поля капітан.
То був «локхід П-38-Ф лайтнінг», що летів на висоті десять тисяч метрів.
Гольт дивився у променисту блакить неба, де рухалась невидима машина, залишаючи за собою коротку білу смужку. Вольцов, затулившись від сонця рукавицею, сердитий, присів на станину, бо ні про яку стрільбу не могло бути й мови. І все ж з командного пункту передали всі дані, а від механізмів горизонтальної і вертикальної наводки доповіли про наведення на ціль. Але дані установки дистанційного підривника були ще за межами досягнення снарядів. Біла смужка в небесній далині поступово розпливалася.
На командному пункті знову зчинилась метушня. Оператори біля далекоміра, Еберт і Надлер, що слідкували за літаком, бачили, як він повернув на схід. Коли далекомірник Дузенбе-кер на якусь мить відірвав погляд від приладу, в полі зору ледь помітною цяточкою з’явилась друга машина.
— Пане вахмістр! — крикнув Надлер. — «Лайтнінг» падає, він збитий!
Дузенбекер знову припав до окуляра далекоміра.
— Дурниці! — крикнув Кутшера.
Але Дузенбекер підтвердив спостереження оператора:
— Це вірно!
Ніхто не знав, що й думати. Кутшера відштовхнув Надлера і сам нахилився до окуляра, потім протер очі.
— Ви що тут марите, негідники? — загорлав він.
Переполох на командному пункті трохи влігся.
— Хто ж міг збити «лайтнінга» на висоті десять тисяч метрів? — розгублено запитав Вольцов.
Обачливий Готтескнехт наказав запитати в підгрупі, але й там нічого не знали.
Незабаром дали відбій тривоги. Кутшера, як завжди у тих випадках, коли стрільба зривалась, зганяв злість на курсантах. Він кричав, що дисципліна нікуди не годиться, спостережники гав ловлять, а Надлер жере під час служби цукерки! Кількох курсантів капітан вигнав з окопу, наказавши по десять разів оббігти навколо командного пункту.
— А тим мерзотникам біля гармат я ще покажу…
Та раптом спостерігач біля зенітної оптичної труби не своїм голосом загорланив:
— Літак — напрямок три! — Він показав пальцем угору. — Он там!
Але шуму мотора не було чути. Всі здивовано дивились у небо.
— Запитайте про тип літака! — закричав Кутшера.
І ось далекомір і зенітна оптична труба повернулись кругом.
— Запитайте про тип літака! — повторив свій наказ Кутшера.
Спостерігач не відповідав. Командир обслуги приладів доповів:
— Ціль спіймано!
Кутшера вже не своїм від люті голосом гаркнув: