Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Енн, за що ми боремося, якщо не за право для кожного прожити своє власне життя? Ти просто не вправі вирішувати за інших, що їм робити, а чого не робити. Не варто намагатися втілити в собі благий варіант Джегана, це зворотна сторона однієї і тієї ж монети.

Енн моргнула, вона була щиро здивована.

— Невже ти й справді вважаєш, що це те, чим я займаюся?

— А хіба ні? Ти вирішуєш, як жити Річарду — прямо зараз, так само, як і до його народження. Це його життя. Він любить Келен. Що залишиться йому доброго в житті, якщо він не зможе бути господарем свого серця, якщо він буде змушений діяти за твоєю вказівкою?

І хто ти така, щоб повелівати йому відкинути найпотаємніші свої бажання і замість цього любити мене?

Як я зможу вважати себе дійсно гідною його кохання, якщо стану маніпулювати ним, як ти того бажаєш? Якщо я зроблю так, як ти просиш, я одним цим зітру всі його почуття до мене, перетворивши їх в суцільне вдавання.

Енн виглядала зажуреною.

— Але я зовсім не хочу змушувати тебе любити його. Я тільки хочу, щоб і у тебе все було добре.

— Я б усе віддала, щоб мати можливість, прикрившись твоєї указкою, зробити це, але тоді я ніколи не змогла би поважати саму себе. Річард любить Келен. І не в моїх силах замінити цю любов з якої б то не було причини. І саме тому, що я люблю його, я ніколи не зраджу його почуттів.

— Але я не думаю…

— Скажи, чи принесло б тобі щастя, якщо б ти хитрістю здобула любов Натана? Чи достатньо тобі було б цього? Чи була б ти щаслива?

Енн відвела очі, наповнені сльозами.

— Ні, не була б.

— Так чому ж ти гадаєш, що мене влаштує спокушання Річарда ціною моєї самоповаги? Любов — справжня любов — це щось, що можна заслужити, тільки будучи тим, що ти є насправді; це не приз за винахідливість у ліжку.

Погляд Енн неспокійно забігав.

— Але я всього лише…

— Коли я забрала Річарда в Старий Світ, забрала проти його волі, я хотіла змусити його прийняти вірування Ордена. Але, крім того, я хотіла змусити його полюбити мене. Я тоді мала намір зробити приблизно те ж, про що ти просиш мене зараз. Він відмовився. Це одна з причин, по якій я так глибоко поважаю його. Він не схожий ні на одного з чоловіків, яких я знала, яким тільки й треба було, що затягти мене в постіль. Я вважала, що дістану його тим же шляхом. Він довів, що слідує велінням розуму. Він не тварина, на відміну від тих, хто дозволяє своїй похоті керувати собою. Це людина, що живе своїм розумом. Саме тому він веде нас, а зовсім не тому, як ти вважаєш, що ти потягнула за потрібні ниточки. Якби він піддався мені, я ніколи не змогла би його поважати так, як поважаю зараз. Як би я могла щиро любити його, якщо б він виказав таку слабкість характеру? Навіть погодься я на твій план, Річард не погодився б точно. Він залишиться тим же Річардом, яким був завжди. Максимум, чого ми могли б цим добитися — це те, що я втратила б його повагу. І в підсумку, весь план провалився б. І, в кінцевому рахунку, він може провалитися від нестачі твоєї поваги до нього. Але невже ти насправді хочеш саме цього? Хочеш, щоб нашим лідером була людина, ведена радше хіттю, ніж розумом? Невже тобі потрібно просто ввести в гру свою маріонетку?