ТАРС уповноважений заявити…

Приїжджай швидше. Завтра піду до ворожки. Тут одна сліпа чудово гадає і лікує замовлянням вовчий лишай.

Отак.

А взагалі, по-моєму, серце людини не в силі вплинути на розум; серце — добріше. Я стала злою. Можна до всього звикнути: звикаєш курити, звикаєш приховувати позіхання, звикаєш вислухувати нісенітниці, звикаєш заспокоювати Лілю; не можна тільки звикнути до чекання.

А дехто може. Я з самого малку не могла — постійне, кляте нетерпіння. Мабуть, ти мене ледве терпиш, правда? Як добре любити жінку, спокійну, як теличку, і таку ж посидячу. А що? Коли є непосиди, як назвати їхню протилежність?

Ти взагалі розумієш, чому я канючу без упину? Я ж відволікаю тебе від твого діла, хочу, щоб ти на мене розізлився, тоді тобі краще думатиметься. Треба б сформулювати й захистити кандидатську «Теорія відвертання від ділових турбот подразником кохання». Мене тоді жінота розтерзає.

Про новини. Дзвонили Кост. Ів. і Ліда. Обоє аж надто весело говорили, який ти молодець, і що ти ось-ось повернешся, і що, мовляв, відрядження це, на відміну від інших, просто-таки прогулянка, я зразу ж подумала — втішають. І сказала їм про це. Кост. Ів. засміявся й відповів, що загалом так воно й є, але якихось серйозних підстав, щоб непокоїтись, нема.

Дзвонила Надя Степанова. Хоч вони й не живуть разом, але вона все-таки питала про Диму. Зі мною розмовляє сухо: я ж не жінка, а подруга, а їх, подруг цих, треба боятися — лихий приклад — людям заохота.

Я їй сказала, що ти зараз у від'їзді, і тому про Диму нічого не знаю, тільки в газетах читаю його кореспонденції. Листа від Дими посилаю тобі в цьому ж конверті, дуже хотілося відкрити його, та коли жінка хоч раз прочитає листа, адресованого мужчині, чи загляне в записну книжку, значить, любов кінчилась — почалася матата, треба розлучатись. Дивно, розлучаються, тільки коли люблять, коли ж любов кінчилась, починають прискіпуватись, розлучення не дають, скандалять і ходять скаржитися в громадські організації.