Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
— Що ви робите з цими людьми?
— Вони божевільні, ваша вельможність, вони заблукали сюди невідомо звідки і…
— Невідомо звідки? Ви вдаєте, ніби не знаєте їх?
— Ясновельможний сер, ми кажемо правду. Вони не тутешні, їх ніхто тут не знає. І таких лютих і кровожерливих божевільних ще зроду…
— Цить! Ти верзеш дурницю. Вони зовсім не божевільні. Хто ви? І звідки взялися? Поясніть.
— Ми мирні чужинці, сер, — почав я, — і подорожуємо у своїх справах. — Йдемо ми здалеку, тому тут ніхто нас не знає. Ми нікому нічого поганого не зробили, а проте, якби ви не втрутились і не захистили нас, ці люди повбивали б нас. Як ви й самі бачите, сер, ми зовсім не божевільні, а тим паче не люті й не кровожерливі.
Дворянин обернувся до своїх слуг і спокійно звелів:
— Розженіть цих псів по їхніх будах!
Натовп умить кинувся врозтіч, а вершники погнали за ними, нещадно батожачи й збиваючи з ніг тих, хто з дурного розуму не дременув у хащі, а побіг дорогою. Крики, благальні зойки подаленіли, завмерли, і незабаром вершники почали повертатись. Тим часом дворянин допитував нас, даремно намагаючись що-небудь вивідати. Ми велемовно дякували йому за порятунок, але і далі торочили, що ми, мовляв, чужинці з далекої країни й ні друзів, ні родичів тут не маємо. Коли всі слуги з його почту повернулися, дворянин звелів одному з них:
— Приведи підручних коней і посади на них цих подорожніх.
— Слухаю, мілорде…
Нас примістили в хвості кавалькади, між челяді. їхали ми досить швидко і невдовзі після того, як споночіло, зупинилися в заїзді миль за десять-дванадцять від того місця, де ледве не наклали головами. Мілорд, замовивши собі вечерю, негайно зник у своїй кімнаті, і ми його більше не бачили. На світанку, поснідавши, ми вже ладні були самі вирушити далі, аж тут до нас перевальцем підійшов камердинер мілорда й мовив:
— Ви казали, що нам по дорозі, тож пан мій граф Хап звелів дати вам коней і припровадити вас верхи аж до славного міста Камбенета, що лежить за двадцять миль звідси, де ви будете в безпеці.
Нам лишалося тільки подякувати й прийняти пропозицію. Вшістьох ми подалися далі неквапним клусом і дорогою з розмови з нашими проводирями довідалися, що мілорд Хап — поважна особа у своєму краю, який лежить на відстані одноденного переходу по той бік Камбенета. Ми їхали так повільно, що лише над полудень дісталися до ринкової площі міста. Спішившись, ми попросили ще раз подякувати мілордові й пішли подивитись, чому серед площі зібрався натовп. Виявилося, що там стояли рештки тієї валки рабів, яку ми вже зустрічали кілька днів тому! Отже, вони весь цей час брели дорогами, тягнучи свої важкі кайдани! Бідолахи-чоловіка серед них уже не було, як і багатьох інших, зате добавилося кілька нових облич. Короля ці люди не цікавили, і він хотів іти далі, але я, пройнятий невимовним жалем, не міг відірвати очей від цих жалюгідних уламків роду людського. Вони сиділи купками на землі, понурі, затуркані, мовчазні, убиті горем. І, мовби задля сміху, кроків за тридцять, перед іншою купкою бундючний промовець виголошував славослів’я на честь «наших великих британських свобод»!
Я скипів. Забувши, що я плебей, я пам’ятав тільки, що я людина. Будь-що-будь, а вилізу на цю трибуну і…
Клац! Мене з королем скували разом наручниками! Це зробили наші проводирі, оті челядники; мілорд Хап стояв неподалік і дивився на нас.
Король, червоний від люті, вигукнув:
— Як розуміти цей негідний жарт?
Мілорд лише холодно кинув своєму головному лакузі:
— Вистав на продаж цих рабів.
Рабів! Це слово враз набуло нового змісту, і якого страшного! Король підняв свої скуті руки й з убивчою силою опустив їх, але в мілорда не влучив — той устиг відскочити. Десяток слуг цього негідника накинулися на нас, скрутили, зв’язали за спиною руки. Але ми й далі обурено твердили, що ми вільні люди, і криком своїм привернули увагу свободолюбного промовця та його патріотичних слухачів. Вони обступили нас, і промовець рішуче заявив:
— Якщо ви справді вільні люди, вам нема чого боятись. Від бога дані британські свободи захистять і врятують вас. (Оплески). Ви в цьому самі переконаєтесь! Де ваші докази?
— Які докази?
— Докази того, що ви вільні люди.
І тут я згадав! Я схаменувся: я змовчав. А король бушував:
— Ти збожеволів, чоловіче! Чого це ми маємо давати докази? Нехай цей злодій і мерзотник доведе, що ми не вільні люди!
Король, бачте, знав свої закони, як звичайно знає більшість: букву закону, а не його застосування. Щоб пізнати справжню суть закону, треба відчути його на собі.