Господиня
- Автор: Майер Стефани Морган
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-050-5
- Переводчик: У. Григораш
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Господиня». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської О. Риди, У. Григораш
— Чудово, — з ненавистю тихо зронила Шерон, яка так і сиділа не обертаючись. Джеймі стиснув мою долоню, знову прочитавши в моїх очах бажання накивати п’ятами. Але цього разу я обережно висмикнула руку.
— Я вже наїлася, — прошепотіла я, хоча майже не торкнулася хліба. Я зіскочила з тумби і, тримаючись попід стіною, втекла.
У великій печері з грядкою мене наздогнав Джеймі — він приніс залишки хліба.
— Було дуже цікаво, чесно, — сказав він. — Не думаю, що хтось дуже засмутився.
— Це Джеб підмовив Дока, так?
— Ти гарно розповідаєш. Щойно люди про це дізнаються, захочуть послухати. Так само, як ми з Джебом.
— А якщо я не хочу їм розповідати?
Джеймі нахмурився.
— Ну, тоді… тоді не треба. Але ж ти не проти розповідати мені?
— Це інше. Тобі я подобаюся, — я могла б сказати «ти не мрієш мене убити», але це б його засмутило.
— Щойно люди познайомляться з тобою ближче, вони всі тебе сподобають. Іян і Док уже сподобали.
— Не сподобали, Джеймі. Їм просто страшенно цікаво.
— Звісно, цікаво.
— У-ух, — застогнала я. Ми вже підійшли до нашої кімнати. Відсунувши ширму, я впала на матрац. Джеймі спокійно присів і обхопив коліна руками.
— Не сердься, — благально мовив він. — Джеб хотів як краще.
Я знову застогнала.
— Всі скоро звикнуть.
— Док чіплятиметься щоразу, як я зайду на кухню, так?
Джеймі ніяково кивнув.
— Або Іян. Або Джеб.
— Або ти.
— Нам усім цікаво.
Я зітхнула й перевернулася на живіт.
— Невже Джеб завжди домагається свого?
Джеймі трохи подумав, а потім кивнув.
— Здебільшого, так.
Я відкусила від балабуха щедрий кусень і, прожувавши, сказала:
— Відсьогодні я їстиму в кімнаті.
— Завтра Іян почне тебе розпитувати, коли ти сапатимеш шпинат. Джеб його не змушує — він сам хоче.
— Чудово.
— А ти непогано іронізуєш. Я думав, що паразити — тобто душі — не люблять негативних емоцій. Сам лише позитив.
— Тут ми швидко вчимося, хлопче.
Джеймі засміявся і торкнувся моєї руки.
— Тобі тут не так уже й погано? Ти ж не почуваєшся нещасною, правда?
У його великих шоколадних очах бриніла тривога.
Я притиснула його долоню до свого обличчя.
— Не почуваюся, — сказала я, і на той момент це була щира правда.
Розділ 26
Повернення
Ось так, попри свою незгоду, я стала тим, ким хотів мене бачити Джеб, — учителькою.
Мої «уроки» відбувалися в неформальній обстановці. Щодня після вечері я відповідала на безліч запитань. Дуже скоро я збагнула, що поки роблю це, вдень Іян, Док і навіть Джеб не чіпляються до мене і не заважають працювати. Збиралися ми завжди в кухні: оповідаючи, я допомагала по господарству. До того ж, якщо мені ставили важке запитання, так завжди можна було хвилинку-другу поміркувати і не підводити очей, коли не хотілося зустрічатися з чиїмсь прискіпливим поглядом. Іноді в голові роїлися неприємні думки, але я жодним своїм учинком нікого не хотіла образити.
Я не вірила, що Джеймі мав рацію. Певна річ, люди аніскілечки не люблять мене. Просто не можуть, адже я не з їхнього племені. А от Джеймі мене любить, проте швидше за все, це якась дивна хімічна реакція, незвичне відхилення від норми. Джеб також по-своєму любить мене, але Джеб — божевільний. А от інші…
Однак коли я почала розповідати… не те щоб вони раптом полюбили мене, просто щось змінилося.
Вперше я помітила це вранці, після того як за вечерею відповідала на запитання Дока. Я була в темній купальні разом із Труді, Лілі та Джеймі.
— Вандо, подай мені мило, будь ласка, — попросила Труді.
По моїй спині мов електричний струм пробіг: вперше жіночий голос вимовив моє ім’я. Не зронивши й слова, я передала їй шматок і змила з рук їдкі залишки.
— Дякую, — мовила вона.
— Прошу, — прошепотіла я. На останньому складі мій голос урвався.
Наступного дня перед вечерею я шукала Джеймі й випадково наскочила в коридорі на Лілі.
— Привіт, Вандо, — привіталася вона і ледь помітно кивнула.
— Добридень, Лілі,— вичавила я у відповідь. У горлі пересохло.
Незабаром мене почали засипати запитаннями не тільки Док та Іян. Особливою цікавістю відзначився Волтер. Його виснажене, постійно тривожне сірувате обличчя завжди розквітало, коли я розказувала про Світ Співочих Кажанів. Навіть мовчазний Гіт, який здебільшого дозволяв Труді й Джефрі говорити за себе, щиро зацікавився моїми розповідями. Особливо йому подобалося слухати про Світ Вогню, і хоча я недолюблювала цю планету, Гіт усе одно без упину допитував мене і не заспокоївся, поки не випитав усі подробиці. Ділі цікавила техніка: вона хотіла дізнатися про космічні кораблі, які перевозили нас із планети на планету, про пілотів, про пальне. Саме Ділі я пояснила, що таке кріоконтейнери — всі бачили їх бодай раз у житті, але ніхто не розумів їхнього призначення. Сором’язливий Вез, який зазвичай сидів біля Ділі, розпитував не про інші планети, а про Землю. Про те, як у нас тут усе влаштовано. Без грошей, без зарплати — чому таке суспільство досі не розвалилося? Я спробувала пояснити, що на Землі все приблизно так, як і в печерах. Хіба ми всі не працюємо задарма і не ділимося продуктами своєї праці?